Основи екології та профілактичної медицини. Дата 11.06.2022 р. Група 2 – А с/с. Лекція з теми: «Гігієна лікувально-профлактичних заходів».

Основи екології та профілактичної медицини.

Дата 11.06.2022 р. 

Група 2 – А с/с.

Лекція з теми: «Гігієна лікувально-профлактичних заходів».

Склад  лікарні загального типу.

Площа забудови лікарні повинна становити 12-15 %, зона зелених насаджень - не менше  60 % (з розрахунку 25 м² на одне ліжко), решта території - пішоходні й проїжджі дороги. Ширина захисної зеленої смуги за  периметром ділянки – 15-30 м. При розташуванні будівель на ділянці необхідно дотримуватися слідуючих розривів між ними: між стінами корпусів з вікнами з палат – 2,5 висоти протилежного будинку, але не менше 25 м; між корпусами з палатами і патологоанатомічним корпусом, будинком швидкої медичної допомоги, харчоблоком – не менше 30 м, між радіологічним корпусом та іншими – не менше 25 м.

Смуги зелених насаджень повинні бути розташовані між функціональними зонами лікарень і складати 15 м. Санітарний розрив між лікувальними корпусами та харчоблоком, патологоанатомічним корпусом і захисною смугою зелених насаджень - не менше 30 м. Патологоанатомічний відділ з моргом   розміщують в ізольованому місці, якого не видно з вікон лікарні.

Виходячи з функціонального призначення у склад лікарні загального типу входять:

1)    приймальне відділення;

2)    стаціонар, у складі якого передбачено відділення терапевтичного і хірургічного профілю, а також акушерсько-гінекологічне, дитяче, інфекційне, відділення анестезіології-реанімації, переливання крові з банком крові та кровозамінників, радіологічне тощо;

3)    поліклініка;

4)    лікувально-діагностичні підрозділи: відділення функціональної діагностики, рентгенодіагностики, фізіотерапевтичне, реабілітації та лікувальної фізкультури;

5)    патологоанатомічне з моргом;

6)    допоміжні служби: харчоблок, пральня з дезкамерою, центральний стерилізаційний відділ, майстерні по ремонту медичної техніки, гараж, овочесховище тощо;

адміністративно-господарська частина: канцелярія, медичний архів, бібліотека тощо.                                                                                                        

Приймальне відділення. Приймання хворих є дуже відповідальною ділянкою роботою лікарні  Тут складається перше враження  хворого про заклад, покликаний вилікувати його. Даний момент має велике значення для  психологічного настрою пацієнта  та успіху лікування. Таким чином, можна сказати, що приймальне відділення є дзеркалом лікарні.

До складу приймального відділення входять:  вестибюль, довідкова, роздягальня, ванни-душові, убиральня. Слід відзначити, що перераховані частини розташовуються за потоковим принципом. Більшість хворих приймають у відділенні, яке міститься в головному корпусі. Окремими потоками йдуть інфекційні хворі, породіллі, хворі із шкірно-венеричною патологією та діти.

Хворі, направлені лікарями полі­клініки на стаціонарне лікування,  звертаються у приймально-виписну канцелярію, де їх приймає черговий медперсонал. Там пацієнтів  реєструють, якщо необхідно - обстежують, проводять санітарну обробку, видають лікарняний одяг,  взуття, рушник, дають направ­лення і проводять у відповідне відділення. Породіллі, минаю­чи канцелярію, потрапляють в акушерсько-гінекологічне відділення, заразні хворі - в інфекційне відділення.

Стаціонар складається із спеціалізованих відділень, призначених для пацієнтів із захворюваннями одного про­філю.

Основним функціональним підрозділом   кожної лікарні є лікарняне відділення, що існує для хворих з однорідними захворюваннями і, складається з окремих палатних секцій.

Гігієнічні вимоги до лікарняних відділень.

 Кожне лікарняне відділення призначене для хворих з однаковими захворюваннями. Відділення повинне включати: палатні секції на 25-30 ліжок, з 6-8 палатами на 2-4 ліжка площею 7 м² на одне ліжко, не менше двох одноліжкових палат площею 9-12 м² для важких соматичних  та інфекційних хворих, кубатурою на одного хворого 20-25 м³, об’ємом вентиляції 40-50 м³/годину. Крім палат в палатній секції передбачається кімната для денного перебування хворих площею 25 м², засклена веранда (30 м²), лікувально-допоміжні приміщення: кабінет лікаря (8-9 м²), процедурна-маніпуляційна (12-15м²), пост медичної сестри (4 м²), а в секціях відділень хірургічного профілю - перев’язні (чиста і гнійна). Крім цього, повинні бути: буфетна з їдальнею (на дві палатні секції площею 18 м²), кімната для чистої та брудної білизни (по 4 м²), санітарний вузол з ванною (10 м²), туалетом для хворих і персоналу, санітарна кімната (6-8 м²), коридор. Коридор може бути боковим, з вікнами на північні румби або центральним, з світловими розривами (холами).

Оптимальною орієнтацією вікон палат у північній півкулі є південно-східна та південна. Проте повинно бути передбачено 1-2 палати з орієнтацією на північні румби для важких хворих та хворих з гарячкою. Розміщення ліжок повинно бути паралельне світлонесучій стіні для того, щоб хворий мав можливість відвернутись від засліплюючої дії прямої сонячної радіації. Показники природного освітлення (біля внутрішньої стіни) повинні бути: коефіцієнт природної освітленості - 1,3-1,5%, світловий коефіцієнт - 1:4 - 1:6, кут падіння – не менше 27⁰, кут отвору – не менше 5⁰, коефіцієнт заглиблення - не більше 2. Штучне освітлення повинне бути загальне, 30-60 лк, та нічне чергове - 10-15 лк з світильниками в нижній частині стін.

Вентиляція палат повинна забезпечуватись витяжними вентиляційними каналами, наявністю кватирок та вікон, що відкриваються, а в сучасних лікарнях, і кондиціонуванням повітря.

В відділеннях інфекційного профілю обладнуються : боксовані палати (з ізоляцією кожного ліжка), напівбокси (ізольовані палати з загальним туалетом і ванною), повні бокси (ізольовані палати з ванною та туалетом). Палатна секція -  основна структурна одиниця  лікувального відділення, головним завданням якої є збереження гігієнічного комфорту і зручності обслуговування хворих. Вона розрахована на 30 ліжок, зокрема  одноліжкові (площею 9 м2), дво- та чотириліжкові (площею 7 м2 на одне ліжко) палати. У палаті повинно бути не більше 4 ліжок.

Пост чергової медсестри розміщують біля процедурної та палат на одне ліжко, призначених для важкохворих. З поста повинно бути видно коридор, вхід до палат і допоміжні приміщення. Відстань від поста до палат, що обслугову­ються, не повинна перевищувати 15 м. Пост  обладнують столом, двома шафами (для історій хвороб, медикаментів і матеріалу для перев'я­зок), стерилізатором, холодильником, умивальником, телефоном, сигналізацією для виклику з палати медперсоналу і двосторон­нього розмовного зв'язку сестри і хворого.

Санітарний вузол повинен бути оснащеним умивальнею, ванною, убиральнею та допоміжним приміщенням. Потрібні три убиральні: чоловічий з пісуаром, жіночий з висхідним душем і для медичного персоналу. Щоб за­пахи із санітарного вузла не проникали в палатний кори­дор, його забезпечують витяжною вентиляці­єю, а не вентилюють через кватирки чи відкриті вікна. Допоміж­не приміщення устатковують  пристосуванням і спеці­альним зливом для миття суден та  паровим стерилізатором для їх дезінфекції, шафою з витяжкою для зберігання випорожнень хворих, резервуаром для брудної білизни, шафою для предметів прибирання, столом для миття церат та умивальником. Приміщення санітарного вузла повинні мати природ­не освітлення, підлоги викладають плиткою, панелі  висотою не менше 1,8 м малюють масляною фарбою, а ще краще викладають облицювальною плиткою.

Крім звичайних па­лат, облаштовують палати інтенсивної терапії, півбокси та бокси, баропалати, палати-біотрони, “стерильні” палати тощо. Чим менше ліжок у палаті, тим менша небезпека внутрішньолікарняної інфекції; крім того, це дозволяє ізолюва­ти неспокійних та тяжкохворих.

Палата інтенсивної терапії з подвійним медичним постом і комплексом моніторингового спостереження забезпечує можливість проведення експрес-аналізів, різноманітних діагностичних досліджень і реанімаційних заходів.

 Відділення анестезіології та реанімації обладнують­ся апаратурою для дистанційного безперервного контро­лю за станом життєво важливих функцій організму хво­рого (кардіомонітором, кардіокомплексом тощо). У цьому випадку на посту чергової медсестри встановлюють ви­носний сигналізатор ритму і тривоги.

         Поліклініка складається з вестибюлю-роздягальні, чекальні, а також лікарських кабінетів. Вхід до поліклініки здійснюється, переважно через вестибюль, який має безпосередній зв'язок з реєстратурою та гарде­робом. Великі зали для чекання прийому лікаря робити недоцільно, оскільки це призводить до значного збільшення контактів людей із різними захворюваннями. З цією метою для очі­кування використовують коридори, які повинні бути завширшки не менше 3,2 м, добре освітлюватися і провітрюватися. При фтизіатричному, шкірно-венерологічному, гінекологічному і рентгенологічному кабінетах доцільно влаштовувати окремі приміщення для очікування. Мінімальні розміри лікарського кабінету становлять 12 м², а спеціалізованих — 15—18 м². Вікна приміщень не повинні виходити на шумну вулицю і бути  орієнтовані на  північні румби.

         Дитячу поліклініку потрібно  повністю ізольована від поліклініки для дорослих. Вхід у неї здійснюється через «фільтр-бокс». Тут медична сестра проводить бесіду з батьками, оглядає шкіру та слизові оболонки хворої дитини, вимірює тем­пературу тіла. Дітей з ознаками інфекційних захворювань направляють в оглядовий бокс, що має окремий вихід на вулицю. Усі інші діти направляють до лікарів за фахом. З метою профілактики внутрішньолікарняних інфекцій у дитячих відділеннях, крім убиралень для хло­пчиків і дівчаток, повинна бути кімната з горщиками для маленьких дітей,  унітазом для змиву нечистот та устаткуванням для миття і дезінфекції горщиків.

Характеризуючи особливості санітарно-гігієнічного режиму та умови зовнішнього середовища в палатах та інших приміщеннях лікувально-профілактичних закладів, необхідно зазначити, що найкращими видами опалення є центральне водяне та променеве. Температура повітря в палатах загального профілю повинна складати 20 °С, а в реанімаційних, опікових, післяпологових палатах та палатах для дітей - 22 °С, в кабінетах лікарів і маніпуляційних - 20 °С. Відносна вологість повітря - у межах  35-60 %, швидкість руху повітря - у межах   0,2-0,3 м/с.

Однією з вайважливіших ланок лікарняного забезпечення є вентиляція. У невеликих лікарнях використовують переважно такі засоби природної  вентиляції, як кватирки, фрамуги, припливні й  витяжні канали. У лікарнях на 100 ліжок і більше в обов’язковому порядку рекомендується обладнувати припливно-витяжну механічну вентиляцію. Операційні й пологові повинні мати індивідуальну припливно-витяжну вентиляцію з перевагою припливу або бути обладнані кондиціонерами. Кратність обміну повітря в загальних палатах повинна становити 2-3 рази за годину, в пологових, операційних, післяопераційних палатах та палатах інтенсивної терапії - до 10 разів за годину.

Серед провідних характеристик природного та штучного освітлення необхідно назвати такі: світловий коефіцієнт у палатах, кабінетах лікарів і процедурних - 1:5-1:6, в операційних - 1:2-1:4, коефіцієнт природного освітлення в палатах - 0,5 %, кабінетах лікарів - 1 %, операційних - 2 %. Штучне освітлення ліжок у палатах повинно становити 30 лк при використанні ламп нажарювання та 100 лк  при застосуванні люмінесцентних ламп, у кабінетах лікарів - 100  та 200 лк, відповідно  у процедурній, а також на посту чергової сестри, - 75 та 150 лк, в коридорах - 30  та 75 лк.

         Встановлено, що в лікарні необхідно на добу 500 л води на одне ліжко та 15 л води  на одного амбулаторного хворого. Для невеликих сільських лікарень, що мають місцевий водогін і малу каналізацію, мі­німальна кількість води становить 150-250 л на одне ліжко на добу. Кращим джерелом водопостачання місцевого водогону є артезіанські або інші підземні води з до­статнім дебетом.

         У кожній  лі­карні  повинна бути добре організована сис­тема збору, тимчасового зберігання, видалення та знеза­раження покидьок в умовах, які не допускають поширення інфекції. Для лікарень загального типу характерні такі добові норми їх накопичення: 500-600 г (1,0-1,5 л) твердих; 350-400 г харчових залишків з розрахунку на одне ліжко. У поліклініках на одного відвідувача - 200 г (0,05 л).  Найкращим способом видалення стічних вод є приєднання лікарняних приміщень до загальної каналізації, а де її немає - побудова  місцевої каналізацію з локальними очисними спорудами. Тверді покидьки дезінфікують та вивозять звичайним способом або знешкоджують у біотермічних камерах на території господарського двору.

Отже, умови перебування хворих  у лікарні  значною мірою залежать від санітарного режиму  та розпорядку дня,  утримання приміщень, дотримання персоналом та хворими правил особистої гігієни.

Велике значення в житті людини, а особливо хворої, має гігієнічний режим. Під гігієнічним режимом хворого розуміють науково обґрунтовану систему правил, які регулюють його спосіб життя і поведінку з метою забезпечення найефективнішого лікування та відновлення здоров?я і працездатності. Лікарня також є школою особистої гігієни для хворого, а вироблення в нього гігієнічних навичок сприяє закріпленню результатів лікування після виписування.

У приміщеннях  лікарняних відділень необхідно щодня проводити вологе прибирання з використанням дезінфікуючих розчинів підлоги, витирання пилу з меблів,   дверей, дверних ручок, панелей та підвіконників. Не менше одного разу на тиждень проводять генеральне прибирання приміщень: миття підлог, панелей тощо. Для прибирання використовують спеціально виділений і промаркований інвентар.

Однією з найважливіших вимог щодо організації лікувально-охоронного режиму є створення тиші. Тому сила шуму в лікарняних палатах не повинна перевищувати 30 дБ. При цьому велике значення мають звукоізолювальні властивості стін і міжповерхових перекриттів, тиша на території лікарні, а також поведінка персоналу: тиха розмова, безшумне зачинення дверуй, запобігання дзвенінню посуду тощо.

Медичний персонал повинен бути зразком для хворих і у дотриманні правил особистої гігієни: мати акуратний, зібраний і культурний зовнішній вигляд, коротко підрізані нігті, чистий, випрасуваний спецодяг, що відповідає за розмірами і формою фігурі медичного працівника.

Велике значення в житті людини, а особливо хворої, має гігієнічний режим. Під гігієнічним режимом хворого розуміють науково обґрунтовану систему правил, які регулюють його спосіб життя і поведінку з метою забезпечення найефективнішого лікування та відновлення здоров?я і працездатності. Лікарня також є школою особистої гігієни для хворого, а вироблення в нього гігієнічних навичок сприяє закріпленню результатів лікування після виписування.

У приміщеннях  лікарняних відділень необхідно щодня проводити вологе прибирання з використанням дезінфікуючих розчинів підлоги, витирання пилу з меблів,   дверей, дверних ручок, панелей та підвіконників. Не менше одного разу на тиждень проводять генеральне прибирання приміщень: миття підлог, панелей тощо. Для прибирання використовують спеціально виділений і промаркований інвентар.

Однією з найважливіших вимог щодо організації лікувально-охоронного режиму є створення тиші. Тому сила шуму в лікарняних палатах не повинна перевищувати 30 дБ. При цьому велике значення мають звукоізолювальні властивості стін і міжповерхових перекриттів, тиша на території лікарні, а також поведінка персоналу: тиха розмова, нестукання дверима, запобігання дзвенінню посуду тощо.

Медичний персонал повинен бути зразком для хворих і у дотриманні правил особистої гігієни: мати акуратний, зібраний і культурний зовнішній вигляд, коротко підрізані нігті, чистий, випрасуваний спецодяг, що відповідає за розмірами і формою фігурі медичного працівника.

Фізичні фактори, що роблять істотний вплив на здоров'я медперсоналу: іонізуюче випромінювання; електромагнітні випромінювання; шум, вібрація.

Несприятливі фактори хімічної природи: високоактивні лікарські хіміопрепарати; антисептики; медичні гази, лікарські аерозолі.

Біологічні фактори: мікроорганізми; алергени; білково-вітамінні препарати; імунологічні препарати.

Несприятливі фізіологічні чинники: підвищений психоемоційний і м'язову напругу; напруга зорового і слухового аналізаторів. Встановлено, що в кожній групі фахівців провідне значення належить певним чинником або їх групі: у стоматологів, анестезіологів, хірургів, зокрема, це вплив хімічних, фізичних, фізіологічних шкідливих факторів. Високий ступінь контакту з патогенною мікрофлорою наголошується у фтизіатрів, оториноларингологів.

Понад 60% лікарів вважають, що їх професійна діяльність супроводжується постійним психоемоційним напруженням. Це перш за все відзначають психіатри, хірурги і акушери-гінекологи стаціонарів, лікарі швидкої медичної допомоги.

         Профілактичні огляди є частиною медико-профілактичного забезпечення працюючих, у т.ч. та медичних працівників. Попередні профогляди мають на меті виявити медичні протипоказання до того чи іншого виду трудової діяльності та запобігти поширенню інфекційних і паразитарних захворювань, що особливо важливо в умовах стаціонару. Періодичні профогляди, крім того, мають на меті виявити факт і ступінь впливу на працюючого шкідливих виробничих факторів для визначення необхідних реабілітаційних заходів.

         Попередні, при вступі на роботу, і періодичні медичні огляди проводяться територіальними лікувально-профілактичними установами. Центри Держсанепіднагляду здійснюють контроль за повнотою контингентів, які визначаються адміністрацією ЛПУ і аптек до обстеження, і контроль за повнотою і своєчасністю проходження профілактичних медичних обстежень.

Профілактичні заходи спрямовані на попередження виникнення внутрішньо-лікарняної інфекції

1.Санітарно-гігієнічні

а. Режим провітрювання (кондиціонери, вентиляція, вентиляційні канали);

б. Прибирання (регулярність, використання дезінфікантів, дезинфекція притирального інвентаря);

в. Дезинфекція постільних речей (дезинфекційна камера);

г. Разові комплекти.

2.Розміщення хворих (бокси, ізолятори, мати з дитиною в пологових будинках).

3.Раціональна терапія (обґрунтована раціональна антибіотико терапія).

4.Протиепідемічний режим:

а.знезараження інструментарію (централізовані стерилізаційні);

б.безпечне харчування (контроль харчоблоку, пункту роздачі, раціональне збереження продуктів);

в.контроль здоров’я персоналу, хворих.

Дезинфекція (від французького слова дез - заперечення, і латинського – інфекція).

Це знищення в середовищі, що оточує людину, патогенних мікроорганізмів (бактерій, грибків, вірусів, найпростіших) їх переносників.

Мета дезинфекції – знищити збудника в середовищі, що оточує людину (в приміщенні, на предметах, на посуді, білизні, виділеннях і т.д.).

Розділи дезинфекції:

1. власне дезинфекція – знищення патогенних мікроорганізмів;

2. дезинсекція – знищення комах, переносників захворювань (мух, комарів, вошей );

3. дератизація – знищення гризунів, переносників захворювань (мишей, щурів );

4. стерилізація – знищення всіх мікроорганізмів;

Є два види дезинфекції:

Вогнищева:

а. поточна (текуча), яка проводиться у вогнищі інфекції в присутності хворого або бацилоносія. Мета її: негайне знищення збудника інфекції після його виведення з організму хворого чи носія з метою запобігання розсіювання збудника в навколишньому середовищі.

б. заключна дезинфекція проводиться у вогнищі інфекції після ізоляції хворого чи бацилоносія. Її мета: повне знезаражування об’єктів, які могли бути заражені збудником інфекції.

Профілактична проводиться постійно, незалежно від наявності джерела інфекційного захворювання. Її мета: запобігти виникненню і поширенню інфекційного захворювання та накопичення збудника захворювання в навколишньому середовищі.

Методи дезинфекції:

При проведенні дезинфекції користуються двома основними методами: фізичним і хімічним.

Можна ще виділити третій метод – комбінований, при якому фізичні і хімічні методи знезаражування застосуються одночасно (напр прання білизни в гарячій воді з милом).

Фізичні методи дезинфекції проводять за допомогою механічних, термічних та променевих засобів.

-Механічні засоби забезпечують видалення, але не знищення мікроорганізмів. Це чищення, протирання, миття, прання, витрушування, підмітання, провітрювання. При використовуванні пилотягів видаляється до 98% мікроорганізмів. Вентиляція ефективна досить, коли її тривалість не менша, ніж 30-60 хв.

-Термічні засоби ґрунтуються н застосуванні високих та низьких температур, а саме: гаряче повітря, водяна пара, кип’ятіння, пастеризація, спалювання, пропалювання, заморожування, висушування. Прасування білизни є дезинфікуючим засобом, але він діє в основному поверхнево. Замороження не спричинює загибелі мікроорганізмів, а приводить із часом до зменшення їх кількості.

Висушування тривалий час приводить до загибелі великої кількості мікробів.

-Променеві засоби знезаражування – це застосування сонячного світла, ультрафіолетових променів, радіоактивного випромінювання. Прямі сонячні промені згубно діють на багатьох збудників інфекційних захворювань. Проте цей метод залежить від пори року, погоди і він використовується, як допоміжний.

Ультрафіолетове опромінювання використовують для знезараження повітря в операційних, процедурних тощо. Для цього використовують бактерицидні лампи.

Радіоактивне опромінювання згубно діє на всі види мікроорганізмів та їх спори. Найчастіше іонізуючим випромінюванням у заводських умовах стерилізують інструмент для одноразового використання. В деяких випадках для дезинфекції використовують ультразвук.

Хімічні методи дезинфекції знайшли широке застосування в практиці. В основі їх лежить використання різних хімічних речовин, які вбивають мікроорганізми. Хімічні речовини мають різну дію на мікроорганізми:

-бактерицидну – здатність вбивати бактерії;

-бактріостатичну – пригнічують їх життєдіяльність;

-віруліцидну – здатність вбивати віруси;

-фунгіцидну – здатність вбивати грибки;

Серед хімічних дезинфікуючих засобів виділяють засоби м’якої дезинфекції, які використовують для дезинфекції шкіри рук, одягу, білизни і засоби сильної дезинфекції, які використовують для знезараження дуже забруднених матеріалів (випорожнень, взуття, туалетів тощо).

До хімічних дезинфікуючих засобів належать:

Хлор і його сполуки (р-ни хлорного вапна, хлорамін )

галогени (йод, йодонат, р-ни Люголя )

окисники (перекис водню, перманганат калію )

феноли (фенол, лізол)

спирти (етиловий, метиловий)

альдегіди (формалін, формальдегід)

кислоти, луги, барвники, солі важких металів та інші.

Антисептика – комплекс заходів, які спрямовані на знищення мікробів в рані, в патологічному вогнищі або організмі в цілому.

Розрізняють фізичні, механічні, хімічні та біологічні методи антисептики.

Фізичні методи: їх суть полягає в створенні в рані несприятливих умов для розвитку бактерій і всмоктування токсинів та продуктів розпаду. Це забезпечується зовнішнім дренажуванням інфікованої рани тампонами, дренажами а також висушування ран за допомогою світлових та теплових процедур (опромінення солюксом, кварцом).

Механічні методи включають прийоми, які спрямовані на якнайшвидше (в перші години) видалення з рани некротичних тканин, згустків крові, сторонніх тіл а разом з ними мікроорганізмів, що потрапили в рану (туалет рани).

Хімічні методи забезпечують знищення мікробів у рані аз допомогою різних антисептичних засобів. Антисептичні засоби мають бути бактерицидними або бактеріостатичними і н завдавати шкоди тканинам.

Біологічні методи антисептики спрямовані на підвищення захисних сил організму і створення несприятливих умов для розвитку мікроорганізмів. До біологічних засобів належать: антибіотики, ферменти, імунні виворотки.