4 А Б Л/С соціальна медицина 20.10.21 Лекція : ЕКСПЕРТИЗА СТІЙКОЇ ТА ТИМЧАСОВОЇ НЕПРАЦЕЗДАТНОСТІ

 

4 А Б   Л/С  соціальна медицина  20.10.21

 

 Лекція : ЕКСПЕРТИЗА СТІЙКОЇ ТА ТИМЧАСОВОЇ НЕПРАЦЕЗДАТНОСТІ

        Розрізняють два види непрацездатності — тимчасову і стійку.

Під тимчасовою непрацездатністю розуміють такий стан організму, за якого гостре захворювання, загострення хронічного захворювання або травма не дають хворому можливості тимчасово займатися трудовою професійною діяльністю . Тимчасова непрацездатність може бути частковою або повною. Якщо хворий тимчасово не може продовжувати свою професійну трудову діяльність, але загальний стан його здоров'я дозволяє виконувати іншу роботу, не порушуючи процесу лікування, це свідчить про часткову тимчасову  непрацездатність. Такий хворий потребує переведення на іншу роботу на визначений термін. Тимчасову непрацездатність вважать повною, якщо хворий у зв'язку із захворюванням або травмою потребує звільнення від усіх робіт на визначений термін.

ЕКСПЕРТИЗА ТИМЧАСОВОЇ НЕПРАЦЕЗДАТНОСТІ

Причинами тимчасової непрацездатності можуть бути: 1) хвороби або травми, що мають оборотний характер; 2) санаторно-курортне лікування; 3)хвороби членів сім'ї у разі необхідності догляду за хворим; 4)карантин; 5)тимчасове переведення на іншу роботу у зв'язку з туберкульозом або професійним захворюванням; 6)протезування з перебуванням у стаціонарі протезно-ортопедичного підприємства; 7)вагітність, пологи та аборт; усиновлення дитини віком до 2 міс. з дня її народження з пологового будинку. Тимчасову непрацездатність застрахованого засвідчує листок непрацездатності (лікарняний листок). Застрахованим листки непрацездатності видають лікарі лікувально-профілактичних закладів системи Міністерства охорони здоров'я Міністерства шляхів сполучення України, стаціонарів протезно-ортопедичних установ Міністерства праці та соціальної політики, лікарі туберкульозних санаторіїв. Лікарям лікувальних закладів інших відомств і науково-дослідних інститутів право видавати лікарняні листки може бути надано лише за розпорядженням Міністерства охорони здоров'я України. Видача лікарняних листків у платних поліклініках та інших лікувальних закладах заборонена.  У місцевості, де немає лікарів, право видавати лікарняні листки може бути дано фельдшеру, який завідує медичним пунктом, під контролем завідувача лікарської дільниці. Під час видачі лікарняного листка керуються інструкцією «Про порядок заповнення бланка листка непрацездатності» (2000). У випадку втрати працездатності внаслідок хвороби або каліцтва лікарняні листки видаються лікарями-кураторами поліклінік, амбулаторій, диспансерів, лікарень та пунктів охорони здоров'я.

 

Лікарняний листок виконує такі функції:

• медичну — у лікарняному листку зазначають захворювання, яке є причиною тимчасової непрацездатності;

 • юридичну — лікарняний листок свідчить про непрацездатність хворого, характеризує загальний стан його здоров'я, визначає встановлений на термін хвороби режим і можливості виконання тих або інших громадських обов'язків у значений термін;

• страхову та фінансову (ці функції взаємозв'язані) — лікарняний листок є право на отримання допомоги по соціальному страхуванню, залежно від віку, стажу роботи, причин непрацездатності та інших факторів, визначає розмір допомоги;

 • статистичну — лікарняний листок є єдиним документом, на основі якого надається звіт про захворюваність з тимчасовою втратою працездатності та вводиться її аналіз.

             Для того, щоб лікарняний листок виконував усі функції, слід оформляти його безпомилково. Відповідальність за це в кожному окремому випадку несе лікар-куратор. Підчас оформлення лікарняного листка слід дотримуватися таких положень:

1) у лікувальних закладах, де видають лікарняний листок, заповнюють лише його лицевий бік, відмітки на зворотньому боці роблять у разі призначення допомоги;

2) у графі «Діагноз заключний» записують остаточний діагноз, а на полі для кодування — код

3) у графі « Причина звільнення від роботи» вказують, що лікарняний листок видано в зв'язку із захворюванням, нещасним випадком на виробництві чи в побуті карантином, доглядом за хворим членом сім'ї, допологовою чи післяпологовою відпусткою; санаторно-курортним лікуванням, протезуванням чи абортом;

4) у графі «Режим» лікар зазначає, який режим призначено хворому (ліжковий, амбулаторний, госпітальний, домашній). Якщо хворий порушив призначений йому режим, то у верхній частині поля для кодування лікар робить відповідний запис;

5) у графі «Приступити до роботи» відзначають число й місяць, коли робітник повинен стати до роботи, або вказують номер лікарняного листка, яким продовжено попередній.

       Печатку лікувального закладу ставлять справа в першому розділі лицевого боку лікарняного листка, зверху і внизу в разі виписки на роботу або продовження лікарняного листка. Лікарняний лист видають тільки в день встановлення непрацездатності (крім лікування в стаціонарі). Лікарі зобов'язані записати в історію хвороби або амбулаторну картку номер лікарняного листка, термін непрацездатності і дату виписування на роботу. Якщо втрата працездатності сталася у зв'язку з побутовою травмою, листок непрацездатності видають у день встановлення непрацездатності. Якщо захворювання виникло внаслідок сп'яніння або дій, пов'язаних зі сп'янінням, а також унаслідок зловживання алкоголем (травма, алкогольний психоз, біла гарячка хронічний алкоголізм), лікарняні листки під час амбулаторного і стаціонарного лікування видають з обов'язковою відміткою про це в ньому та в медичній карти, амбулаторного чи стаціонарного хворого.

Лікар має право особисто видавати лікарняні листки кожний раз не більше ніж на 5 днів, а загалом із причини одного випадку захворювання або травми не більше ніж на 10 днів. Продовження лікарняного листка понад 10 днів проводить лікар-куратор тільки за погодженням із головним лікарем або ЛКК (лікарняно-контрольна комісія). У лікувально-профілактичних закладах, де організовані спеціалізовані відділення, продовження лікарняних листків на термін понад 10 днів покладається на завідувачів відділень. У великих лікувальних закладах функції з експертизи непрацездатності покладають на заступника головного лікаря з медико-соціальної експертизи, який є головою ЛКК, що продовжує лікарняний листок після 30 днів. Пацієнтів, які хворіють або мають несприятливий трудовий прогноз, направляють на МСЕК (медико-соціальна експертна комісія) не пізніше як через 4 міс. з дня настання безперервної непрацездатності та не пізніше як через 5 міс. тимчасової непрацездатності в загальні сукупності протягом 12 міс. у разі повторних загострень однієї і тієї самої хвороби. Усі службові особи, яким надано право продовження лікарняного листка понад 10 днів, можуть санкціонувати продовження його тільки після особистого огляду хворого. У разі тривалого перебігу захворювання ці огляди треба повторювати не рідше ніж через 10 днів. У випадках звернення хворих у пункт охорони здоров'я вночі, коли лікар відсутній, чергова медична сестра або фельдшер, який надає медичну допомогу, видає довідку й пропонує наступного дня звернутися в поліклініку чи амбулаторією або викликати лікаря додому. Якщо лікар наступного дня встановив непрацездатність, то він видає лікарняний листок з моменту, зазначеного в довідці. Під час лікування в стаціонарі лікарняний листок видає або продовжує на весь період лікування лікар-куратор разом із завідувачем відділення. У лікувальних закладах з одним лікарем йому надається право видавати лікарняні листки особисто на весь період захворювання.

   У випадку вагітності та пологів лікарняний листок видають лікарі жіночих консультацій або лікар, який веде загальний прийом. У разі фізіологічних пологів лікарняний листок видають на 126 днів. У випадку штучного переривання вагітності за бажанням жінки лікарняний листок видають на 3 дні з урахуванням дня операції. Якщо у разі штучного переривання вагітності виникає ускладнення під час операції чи у післяабортний  період, листок непрацездатності видається на весь період непрацездатності. У випадку аборту за медичними показаннями або спонтанного аборту лікарняний листок видають на весь період тимчасової непрацездатності. Лікарняний листок з догляду за хворим членом сім'ї видає лікар, який лікує цього хворого. Лікарняний листок з догляду за дорослим хворим членом сім'ї видають на термін не більше ніж 3 календарні дні. Продовжити цей термін у виключних випадках залежно від тяжкості захворювання мають право лікар-куратор разом з головним лікарем, однак не більше ніж на 7 днів у загальній сумі, а по догляду за хворою дитиною, яка не досягла 14 років, лікарняний листок видають на весь період, протягом якого дитина потребує догляду, але не більше ніж на 14 календарних днів. Якщо дитина продовжує хворіти після закінчення максимального терміну, видають довідку про тимчасове звільнення від роботи(ф. № 138/о). По догляду за здоровою дитиною віком до 3 років лікарняний листок видають працюючим особам, які здійснюють догляд за дитиною у випадку хвороби матері, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною віком до 3 років, на весь період, поки мати не може доглядати за дитиною. Листок непрацездатності видає лікар-педіатр на підставі довідки, що засвідчує захворювання матері. У випадку її госпіталізації листок непрацездатності видає дільничний лікар на підставі довідки зі стаціонару. Лікарняний листок у разі карантину видає лікар ЛПЗ на весь час карантину згідно з висновком лікаря-епідеміолога територіальної СЕС. Для санаторнокурортного лікування лікарняний листок видає ЛКК, а де її немає, — лікар-куратор разом із головним лікарем на кількість днів, що перевищують основну і додаткову відпустки хворого, однак необхідні для лікування та переїзду хворого в санаторій і додому, якщо необхідність санаторно-курортного лікування встановлена ЛКК лікувально-профілактичного закладу за місцем спостереження. Працюючим інвалідам, незалежно від групи та причини інвалідності, листок непрацездатності видається не більше ніж на 2 міс. відразу і 3 міс. у календарному році. Якщо непрацездатність продовжується більше цього терміну і 16 немає підстав для перегляду групи інвалідності, то лікарняний листок видається і далі,тому що він є єдиним документом, який підтверджує тимчасову непрацездатність працюючого, однак час понад 2 міс. оплаті не підлягає. У цьому випадку виконуються медична, юридична і статистична функції лікарняного листка, однак не виконуються страхова і фінансова. Якщо тимчасова непрацездатність працюючого інваліда зумовлена професійним захворюванням або трудовим каліцтвом, оплату лікарняного листка потрібно проводити до одужання або перегляду групи інвалідності у зв'язку з новим захворюванням. Зазначені вище терміни оплати лікарняного листка не стосуються працюючих пенсіонерів, видача листків непрацездатності та оплата яких проводиться на загальних підставах. Лікарняний листок видає лікувальний заклад, до якого звернувся пацієнт за місцем його праці або проживання. Якщо тимчасова непрацездатність настала не за місцем постійного проживання або праці, листок непрацездатності видається в місці тимчасового перебування хворого, однак його затверджує головний лікар лікувально-профілактичного закладу. Звільненим із роботи лікарняний листок не видається. У разі втрати лікарняного листка дублікат видає той заклад, який видав оригінал. Листок непрацездатності видається з дня огляду лікарем і встановлення непрацездатності хворого, крім випадків лікування в стаціонарі. Заповнюється лікарняний листок згідне з вимогами, зазначеними в інструкції. За неправильну видачу або неправильна заповнення лікарняного листка лікарі несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. Відповідальність за всю роботу з експертизи непрацездатності, зберігання, видачу та облік лікарняних листків покладається на головного лікаря лікувально-профілактичного закладу.

 

Документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність:

 1. Листок непрацездатності (лікарняний листок).

2. Довідка про тимчасову непрацездатність студентів, учнів професійнотехнічних училищ (ф. № 095), що затверджена наказом МОЗ України від 29.12.2000 р. №369.

3. Довідка з догляду за хворим членом сім'ї (ф. № 138/о).

4. Довідка довільної форми. Довідки довільної форми видають у таких випадках:

• звернення хворого у пункт охорони здоров'я у нічний час, коли чергує тільки середній медичний персонал (довідка з коротким описом захворювання або травми, зазначенням дати і часу звільнення від роботи);

 • обстеження в поліклінічних умовах або в умовах стаціонару у робочий час а відсутності в обстеженого ознак тимчасової непрацездатності;

• стаціонарне, диспансерне, поліклінічне обстеження осіб за направленням військкоматів у період їх призову на військову службу; за направленням слідчих органів, прокуратури і суду; • тимчасової непрацездатності осіб, звільнених із роботи;

• на час бактеріологічного обстеження осіб, що перенесли інфекційні захворювання; • на термін обстеження і профілактичного лікування працездатних осіб, як контактували з хворими на венеричні захворювання;

• на термін обстеження з приводу встановлення причинного зв'язку захворювання з умовами праці.

ЕКСПЕРТИЗА СТІЙКОЇ НЕПРАЦЕЗДАТНОСТІ

Згідно із Законом «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» інвалідом є особа зі стійкими розладам функцій організму, які зумовлені захворюванням, травмою або природженими дефектами, що призводять до обмеження життєдіяльності та потреби в соціальній допомозі й захисті.

 У Положенні про медико-соціальну експертизу сказано, що медико-соціальна експертиза проводиться особам:

1. які звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

2. потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими висновку спеціалізованого медичного закладу (науководослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суду чи прокуратури.

         Медико-соціальні експертні комісії залежно від ступеня, виду захворювання та групи інвалідності утворюються такі комісії:

 1) загального профілю;

2) спеціалізованого профілю.

          Комісія складається з представників МОЗ, Мінсоцполітики, Міноборони, закладів охорони здоров’я МВС, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також військово-медичної служби СБУ та військово-медичного підрозділу Служби зовнішньої розвідки у разі розгляду медичних справ стосовно потерпілих на виробництві чи пенсіонерів з числа військовослужбовців СБУ або Служби зовнішньої розвідки. У проведенні медико-соціальної експертизи беруть участь також представники Пенсійного фонду України, органів державної служби зайнятості і у разі потреби - працівники науково-педагогічної та соціальної сфери. До складу комісії входить не менше трьох лікарів за спеціальностями, перелік яких затверджується МОЗ з урахуванням профілю комісії, а також спеціаліст з реабілітації, лікар-психолог або психолог.        

 Міські, міжрайонні, районні комісії мають наступні права та обов’язки:

Визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.

 Визначають потребу інвалідів у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв .

Визначають потребу інвалідів, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування.

Визначають ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; Визначають причини смерті інваліда або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого. Визначають медичні показання на право одержання інвалідами спеціального автотранспорту і протипоказання до керування ним.

МСЕК складають та корегують індивідуальну програму реабілітації інваліда, в якій визначаються види реабілітаційних заходів та строки їх виконання, і контролюють ефективність її виконання.

Причинами інвалідності можуть бути:

а) загальне захворювання;

б) професійне захворювання;

в) трудове каліцтво або виробнича травма;

г) інвалідність з дитинства;

 д) поранення, каліцтво, контузії, одержані підчас виконання обов'язків військової служби.

 

Критерії визначення груп інвалідності.

У разі виражених анатомо-морфологічних або інших функціональних порушень і значного зниження кваліфікації людини встановлюється стійка непрацездатність (інвалідність). Залежно від ступеня втрати здоров'я інвалідність поділяється на три групи.

 Підставою для встановлення І групи інвалідності є різко виражене обмеження життєдіяльності, зумовлене захворюванням, наслідками травми, приниженими дефектами, що призводить до значної соціальної дезадаптації внаслідок неможливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності, якщо вказані порушення зумовлюють потребу в постійному сторонньому догляді допомозі.

Другу групу інвалідності встановлюють у разі вираженого обмеження життєдіяльності, зумовленого захворюваннями, наслідками травми, природженими дефектами, що не потребує постійного стороннього догляду чи допомоги інвалідові, але призводить до вираженої соціальної дезадаптації внаслідок значного утруднення навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності або неможливості працювати. За умови забезпечення засобами компенсації анатомічних дефектів чи порушених функцій організму, створення спеціальних умов праці на виробництві чи вдома інваліди II групи можуть виконувати різні види роботи.

 Третю групу інвалідності встановлюють у разі обмеження життєдіяльності, зумовленого захворюванням, наслідками травми, природженими дефектами, що призводить до зниження можливостей соціальної адаптації внаслідок утруднення навчання, спілкування, пересування, участі у трудовій діяльності (значне зменшення обсягу трудової діяльності або зниження кваліфікації, значні утруднення у виконанні професійної роботи внаслідок анатомічних дефектів).    

                   Третю групу інвалідності встановлюють у разі значного зниження працездатності у таких випадках:

а)за станом здоров'я хворого необхідно перевести на іншу роботу, нижчої кваліфікації;

б)потрібні значні зміни умов праці попередньої професії, які призведуть до значного скорочення обсягу виробничої діяльності;

в)за станом здоров'я існує значне обмеження можливостей працевлаштування внаслідок виражених функціональних порушень в осіб із низькою кваліфікацією або тих, хто раніше не працював.

Групи інвалідності визначають МСЕК, що організуються у самостійні центри, бюро при головних управліннях охорони здоров'я.