2А/л26.05.22 ОРГАНИ ЧУТТЯ

 

26.05.2022   гр. 2 А ЛС лекція анатомія

 

Тема: «ОРГАНИ ЧУТТЯ»

 

 Зорова сенсорна система. Око

Значення зорової сенсорної системи та її будова. Зір — це здатність бачити форму, розміри та колір навколишніх предметів, їх взаємне розташування, визначати відстань до них. За допомогою зору людина сприймає й розрізняє букви, цифри, малюнки тощо. У пізнанні зовнішнього світу зір має першочергове значення. Близько 90 % усієї інформації про навколишній світ людина отримує завдяки зору.

Зорове сприйняття можливе завдяки функціонуванню зорового аналізатора (зорової сенсорної системи). Він, як і кожний аналізатор, складається з трьох частин: периферичної, провідникової та центральної. Периферичною частиною зорового аналізатора є орган зору — око. Провідникова його частина представлена зоровим нервом. Центральна частина зорового аналізатора — зорова зона — міститься в корі потиличних часток головного мозку.

Будова ока. Око — парний орган, який міститься в очній ямці черепа. Воно складається з двох частин: очного яблука та допоміжного апарату.

Очне яблуко має кулясту форму. У ньому розрізняють три оболонки: зовнішню білкову — склеру, середню — судинну, внутрішню — сітківку. Склера — міцна сполучнотканинна оболонка, яка вкриває все очне яблуко, надає форми та захищає його від механічних та хімічних впливів. Передню прозору частину склери називають рогівкою. Вона пропускає і заломлює промені світла.

Рис 1. Будова очного яблука

Судинна оболонка пронизана сіткою кровоносних судин, які забезпечують живлення тканин ока. Спереду, навпроти рогівки, судинна оболонка переходить у райдужну оболонку, або райдужну. Вона може бути синьою, сірою або карою, залежно від числа та розташування в ній пігментних клітин. Саме ця оболонка визначає колір очей. У центрі райдужки міститься круглий отвір — зіниця, яка виконує роль діафрагми. Вона рефлекторно регулює ширину пучка променів, що надходять усередину ока: за яскравого освітлення зіниця звужується, а за слабкого — розширюється. М’яз, що звужує зіницю, іннервується парасимпатичними нервами, а м’яз, що розширює зіницю, — симпатичними нервами.

Сітківка — найтонша, майже прозора, світлосприймальна оболонка очного яблука. У ній містяться світлочутливі клітини — фоторецептори. Колбочки — рецептори денного зору. Вони сприймають яскраве світло й кольори. Палички — рецептори присмеркового зору. Вони збуджуються, коли діє слабке світло. У сітківці енергія світлових променів, що потрапили всередину очного яблука, перетворюється у нервовий імпульс. Тут здійснюється первинна обробка зорового сигналу.

Оптична система ока. Позаду райдужки міститься прозорий кришталик, який має форму збиральної лінзи. Кришталик є еластичним, він може змінювати свою форму залежно від ступеню скорочення війкового м’яза, що огортає його. Простір усередині очного яблука позаду кришталика заповнений прозорою драглистою речовиною — склистим тілом, яке допомагає підтримувати кулясту форму ока в певному об’ємі та пропускає світлові промені на сітківку. Рогівка, кришталик та склисте тіло утворюють оптичну систему ока. Світлові промені від предметів, потрапивши в око, Заломлюються, проходять через усі структурні елементи оптичної системи й забезпечують зображення цих предметів на сітківці.

Рис.2 Допоміжний апарат ока (захисні структури)

Допоміжний апарат ока утворюють брови, повіки, вії, слізні залози та очні м’язи. Брови перешкоджають стіканню поту з чола в очі. Повіки і вії захищають очі від вітру, пилу та яскравих променів. Внутрішня частина повік та склера вкриті тонкою захисною слизовою оболонкою — кон’юнктивою.

Сльози, що виробляються слізною залозою, завдяки морганню повік зволожують, дезінфікують та очищають око. Слізна залоза міститься у верхньому зовнішньому куті над оком. Надлишок слізної рідини збирається в слізному мішечку, звідки носослізною протокою надходить до носової порожнини, а з неї — назовні.

Рух очного яблука забезпечується скороченням очних м’язів. Вони кріпляться одним кінцем до стінки очної ямки черепа, а другим — до очного яблука.

Рис 3. М’язи ока

 

Слухова сенсорна система. Вухо.

Будова і значення слухової сенсорної системи. Слухова сенсорна система складається з таких частин: периферична (орган слуху), провідникова (слуховий нерв) і центральна — слухова зона в скроневій частці кори головного мозку.

Рис. 1. Будова вуха

Слух — чуття, що забезпечує сприйняття звукових коливань. Завдяки слуху людина пізнає безліч звуків, що нас оточують, їх багатство й різноманітність. Без нього неможливе спілкування між людьми. Слух разом із зором попереджує про небезпеку. Він є не лише джерелом інформації про довкілля. Слухаючи щось, людина може отримати й емоційне враження, яке визначається не тільки інформаційним змістом звуків. Тому музика не знає мовних бар’єрів.

Будова органа слуху. Вухо — орган слуху та рівноваги, периферична частина слухового аналізатора. Це — парний орган, що складається із трьох відділів: зовнішнього, середнього та внутрішнього. Зовнішнє вухо включає вушну раковину, утворену еластичним хрящем, і зовнішній слуховий прохід — дещо зігнутий канал, що закінчується барабанною перетинкою (тонкою сполучнотканинною пластинкою).

Барабанна перетинка відділяє зовнішнє вухо від середнього. Звукові коливання повітря вловлюються вушною раковиною, потрапляють до зовнішнього слухового проходу і спричиняють коливання барабанної перетинки.

Середнє вухо складається з порожнини, заповненої повітрям, і трьох маленьких, послідовно зв’язаних між собою слухових кісточок — молоточка, коваделка й стремінця.

Порожнина міститься між барабанною перетинкою і перегородками внутрішнього вуха в глибині скроневої кістки. Вона сполучається з носоглоткою вузьким каналом — слуховою (євстахієвою) трубою. Надходження повітря по цій трубі (під час ковтання або якщо розкрити рот) вирівнює тиск з обох боків барабанної перетинки. Слухові кісточки передають і підсилюють звукові коливання барабанної перетинки на внутрішнє вухо. У стінці між порожниною середнього вуха та порожниною внутрішнього вуха є два невеликі отвори — овальне вікно, закрите основою стремінця, й округле вікно, закрите тонкою сполучнотканинною перетинкою. Звукові коливання, що передаються зі стремінця на рідину, яка заповнює внутрішнє вухо, повертаються в порожнину середнього вуха на мембрану округлого вікна.

Внутрішнє вухо представлене лабіринтом (системою каналів), розташованим у глибині скроневої кістки черепа. У лабіринті містяться одразу два органи: орган слуху — завитка й орган рівноваги — вестибулярний аппарат.

Завитка — спірально закручений на 2,5 оберту кістковий канал. Канал завитки розділений на три частини двома перетинками: тонкою покривною мембраною і товстішою й більш пружною основною мембраною. Верхній і нижній канали на верхівці завитки з’єднуються отвором і заповнені рідиною — перилімфою. Середній канал відокремлений від верхнього й нижнього й заповнений ендолімфою. Усередині цього каналу на основній мембрані містяться слухові рецептори — волоскові клітини, які утворюють звукосприймальний аппарат (спіральний орган).

Рис 2. Внутрішнє вухо: а — кістковий лабіринт; б — будова завитки; в — будова спірального органа

Сприйняття звуку. Звукові хвилі, потрапляючи в зовнішній слуховий прохід, підсилюються в 2-2,5 разу й спричиняють коливання барабанної перетинки (1). Ці коливання передаються на слухові кісточки середнього вуха (2). Коливання кісточок примушують вібрувати перегородку внутрішнього вуха — мембрану овального вікна (3). Така вібрація спричиняє відповідні коливання перилімфи верхнього каналу (4) і нижнього каналу (7), а відповідно — коливання основної мембрани спірального органа (5). Під час її коливання волоскові клітини торкаються покривної мембрани (6) й згинаються. Унаслідок цього в рецепторних волоскових клітинах виникає збудження, які перетворюються на нервові імпульси, що передаються по слуховому нерву до головного мозку. Розрізнення імпульсів відбувається в скроневій частці кори головного мозку.

 Рис. 3. Схема поширення звукової хвилі в органі слуху

 

Сенсорні системи смаку та нюху

Значення та будова смакової сенсорної системи. Смак — це сприйняття смакових властивостей речовин, що надходять у ротову порожнину. Смак допомагає людині визначати якість їжі, сприяє виділенню травних соків і проходженню процесу травлення загалом. Сприйняття смаку є результатом діяльності смакової сенсорної системи.

Рецептори смаку — це спеціалізовані смакові клітини, розташовані в смакових цибулинах сосочків — виростах слизової оболонки язика, а також на стінках глотки та м’якого піднебіння.

Рис 1. Смакова сенсорна система: а — слизова оболонки язика; б — будова смакової цибулини язика; в — розташування смакових рецепторів

Основу смакової цибулини становлять опорні клітини. Вони формують смакову пору, у якій містяться смакові ворсинки рецепторних клітин. У ротовій порожнині смакові клітини розміщені нерівномірно. Ці рецептори спеціалізовані на сприйняття різних смакових подразнень. Наприклад, корінь язика найбільш чутливий до гіркого (1), його бічні краї — до кислого (2) та до солоного (3), а кінчик язика — до солодкого (4).

Механізм сприйняття смаку. Харчові речовини взаємодіють лише з певним видом смакових рецепторів. Молекули речовин приєднуються до молекул певних ділянок смакового рецептора й спричиняють його збудження. Збудження від рецепторів передається по волокнах язикового нерва у довгастий мозок, через міст, гіпоталамус — до скроневої частки головного мозку, де формується сприйняття у вигляді різних смакових відчуттів.

Відчуття смаку відіграє вагому роль у регуляції надходження хімічних речовин до організму, формуванні апетиту, регуляції травлення. Людина, організму якої не вистачає йонів Натрію, що переважно надходять із кухонної солі (NaCl), вважатиме їжу несолоною навіть тоді, коли концентрація солі в ній настільки значна, що ніхто її не їстиме.

Для людини смак має певне емоційне забарвлення, адже смачна їжа викликає приємні відчуття на відміну від несмачної. Якщо людина голодна, то вся їжа сприймається нею як смачна. І навпаки — на ситу людину навіть вишукані страви не справляють належного враження. Розглянемо причини цього явища. У голодної людини зі шлунку до центру голоду в гіпоталамусі надходять збуджувальні імпульси. Від нього через харчовий центр, розташований у довгастому мозку, імпульси надходять до смакових рецепторів. Тому вони під час прийому їжі швидко збуджуються. Імпульси з центру насичення, що також міститься в гіпоталамусі, різко знижують активність смакових рецепторів.

У сприйнятті смаків беруть участь нюх, зір та дотик, оскільки сенсорні системи працюють у тісній взаємодії.

Нюхова сенсорна система спеціалізована на сприйнятті хімічних подразників і формуванні специфічного відчуття запаху. Значення нюху — процесу сприйняття запаху — дуже важливе. Хоча люди зазвичай не помічають запахів (через те, що звикають до них), але за запахом людина відрізняє недоброякісну їжу і відмовляється від неї, вловлює появу в повітрі шкідливих для її здоров’я домішок, чим захищає свій організм від отруєння. Запах дає можливість відчути різноманітні позитивні емоції — ми насолоджуємося ароматами квітів, свіжого повітря тощо.

Нюхова сенсорна система, як і всі інші, складається з трьох частин. Органом нюху є ніс. Рецептори нюху розташовані у верхній частині носової порожнини. Вона вкрита слизовим епітелієм, у якому розміщені від одного до десяти мільйонів особливих клітин — нюхових рецепторів, які охоплюють у дорослої людини площу близько 7,5 см². Вони мають глечикоподібну форму, а їхні війки проникають у шар слизу. Саме війки розрізняють молекули пахучих речовин.

Механізм сприйняття запахів подібний до механізму сприйняття подразнень смаковими рецепторами. Пахучі речовини контактують з війками нюхових рецепторів, подразнюючи їх. На мембрані цих рецепторів містяться особливі білкові молекули, здатні взаємодіяти з певними молекулами пахучих речовин.

Якщо форма молекули пахучої речовини підходить до структури білка, як ключ до замка, то між ними відбувається хімічна взаємодія. Мембрана рецепторної клітини збуджується, виникають нервові імпульси. Звідси вони надходять по нюховому нерву до кори головного мозку, де й виникають відповідні нюхові відчуття. Це найкоротший зв’язок головного мозку з навколишнім середовищем.

Запахи класифікують за багатьма ознаками. За психологічним сприйняттям їх поділяють на приємні, неприємні та байдужі. Відчуття певного запаху залежить від концентрації пахучої речовини. Наприклад, концентрована ефірна олія багатьох рослин має важкий невизначений запах. Але якщо її сильно розвести, то відчувається приємний аромат.

Нюхова, як і смакова, сенсорна система швидко адаптується до дії подразнень. Наприклад, увійшовши в приміщення, де є якийсь запах, через певний час перестаємо його відчувати. Однак ця здатність залежить від багатьох чинників (погодних умов, забруднення довкілля, стану здоров’я, настрою тощо).

Рис 2. Нюхова сенсорна система. а — носова порожнина; б — нюховий епітелій