31.05.22
ЕКОЛОГІЯ гр. 2 б ЛС
Тема лекції: «Формування здорового способу життя»
Складові
здорового способу життя.
Здоровий спосіб життя
– це дії, звички, певні обмеження, пов’язані з оптимальною якістю життя, яка
охоплює соціальні, розумові, духовні, фізичні компоненти, та, відповідно, із
зниженням ризику розвитку захворювань. Здоровий спосіб життя поєднує усе, що
сприяє виконанню людиною професійних, суспільних і побутових функцій в
оптимальних для здоров’я умовах і виражає орієнтованість особистості в напрямку
формування, збереження і зміцнення як індивідуального, так і суспільного
здоров’я.
Виходячи з зазначених
передумов, структура здорового способу життя повинна включати різноманітні
елементи, які стосуються усіх аспектів здоров’я – фізичного, психічного,
соціального і духовного.
Здоровий спосіб життя
включає наступні основні компоненти:
1. Дотримання правил
особистої гігієни (раціональний добовий режим, загартовування організму, догляд
за тілом і порожниною рота, використання раціонального одягу і взуття).
2. Раціонально
збалансоване харчування.
3. Оптимальний
руховий режим (регулярна рухова активність середньої інтенсивності).
4. Відсутність
шкідливих звичок.
5. Володіння
елементарними методиками самоконтролю. Медичний контроль (профілактичні огляди).
6. Культуру
міжособистісного спілкування і поводження в колективі (створення навколо себе і
для себе сприятливого психологічного клімату).
7. Психофізичну
саморегуляцію організму (уміння протистояти стресу).
8. Статеву культуру.
Здоровий спосіб життя
має постійно та цілеспрямовано формуватися упродовж життя людини, а не залежати
від обставин і життєвих ситуацій. Тільки у цьому випадку він буде важелем
первинної профілактики, зміцнення та формування здоров’я, сприятиме
удосконаленню резервних можливостей організму, забезпечуватиме успішне
виконання соціальних і професійних функцій, незалежно від політичних,
економічних і соціально-психологічних ситуацій.
Питання спроможності
(неспроможності) вести здоровий спосіб життя – надзвичайно суб’єктивне, тому що
воно, перш за все, детерміноване ступенем усвідомлення людиною важливості
реальних дій у цьому напрямі. Навіть за відсутності деяких об’єктивних умов
(комфортне житло, належне харчування, достатній дохід тощо), особи з високим
рівнем свідомості стосовно здорового способу життя прагнуть діяти заради
власного здоров’я. І навпаки, за досить оптимальних умов брак особистих
стимулів унеможливлює досягнення мети: бути здоровим.
Передумови покращення
здоров’я.
Поняття здорового
способу життя. З позицій викладеного розуміння феномена здоров`я людини
походить визначення поняття здорового способу життя (ЗСЖ): це все в людській
діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров`я, все, що сприяє
виконанню людиною своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов
життя - праці, відпочинку, побуту.
Складові ЗСЖ містять
різноманітні елементи, що стосуються усіх сфер здоров`я - фізичної, психічної,
соціальної і духовної. Найважливіші з них - харчування (в тому числи споживання
якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів,
жирів, вуглеводів, спеціальних продуктів і харчових добавок), побут (якість
житла, умови для пасивного і активного відпочинку, рівень психічної і фізичної
безпеки на території життєдіяльності), умови праці (безпека не тільки у
фізичному, а й психічному аспекті, наявність стимулів і умов професійного
розвитку), рухова активність (фізична культура і спорт, використання засобів
різноманітних систем оздоровлення, спрямованих на підвищення рівня фізичного розвитку,
його підтримку, відновлення сил після фізичних і психічних навантажень).
Для усвідомлення ЗСЖ
важливі поінформованість і можливість доступу до спеціальних профілактичних
процедур, що мають уповільнювати природний процес старіння, наявність належних
екологічних умов, інших складових ЗСЖ, що стосуються переважно не тільки
фізичного і психічного, а також соціального і духовного здоров`я.
Проблема формування
здорового способу життя досить ретельно висвітлюється в багатьох
соціально-філософських, педагогічних, соціологічних, медичних працях. Слід
підкреслити, що цим питанням приділяють увагу різні науки – медицина, гігієна,
охорона здоров’я, екологія, педагогіка, психологія, соціологія, фізична
культура і нова наука - валеологія. Формуванню здорового способу життя в
учнівської молоді, формуванню ціннісних орієнтацій підлітків на здоровий спосіб
життя, організації здорового способу життя школярів, медико-біологічним та
психолого-педагогічним основам здорового способу життя, принципам формування
здорового способу життя молоді присвячені наукові праці та посібники. У деяких
школах викладається курс валеології - наука про здоровий спосіб життя.
Зваживши всі аспекти
у межах цієї парадигми щодо здорового способу життя, слід зазначити важливість
таких питань:
- чи має індивід
знання про здоровий спосіб життя;
- чи існують
можливості отримати ці знання;
- чи знає індивід, де
отримати необхідні або додаткові знання;
- чи доступні ці
джерела для кожного;
- чи достатній рівень
його підготовки, щоб скористатися знаннями;
- порівняння свого
життя із принципами здорового способу життя;
- самооцінка
необхідності змін у своєму житті та усвідомлення цієї необхідності;
- оцінка наявності
об`єктивних (що не залежать від індивіда) можливостей для здорового способу
життя;
- оцінка наявних
суб`єктивних (що залежать від індивіда) можливостей для здорового способу
життя;
- оцінка спроможності
змінити суб’єктивні можливості, що заважає цим змінам, чи прагне сам індивід до
цих змін, які умови необхідні, щоб змінити.
По кожній з трьох зазначених
вище категорій моделі якості життя є досить розроблені індикатори здорового
способу життя:
1) задоволеність
своїми даними: зовнішність; тіло; успішність або виконання службових обов`язків
порівняно з іншими; своїм статусом у колективі (виробничий, друзів, однодумців
тощо); своїм статусом у сім`ї; своїм сприйняттям світу.
2) задоволеність
соціальним оточенням: сприйняття соціальних проблем; сім`я; сусіди; родичі;
колеги; товариші у закладі освіти; рівень соціальної напруженості; політична
ситуація; довіра до керівних органів; рівень безпеки.
3) задоволеність
можливостями: рівень зарплатні; житло; предмети довготривалого користування;
престижні речі; одяг; харчування; транспорт; освіта; робота; медичне
обслуговування; культурні запити; заняття спортом; проведення вільного часу
(наявність закладів, їх доступність за цінами); спілкування; отримання
інформації; сексуальні стосунки; громадська активність.
Такий підхід дозволяє
розглядати індивідів у контексті оточення та умов життя, узагальнювати на рівні
однорідних утворень, конкретних населених пунктів чи мікрорайонів.
Показники здорового способу життя
Рухова активність. Одним із
найважливіших показників здорового способу життя є обсяг фізичних навантажень.
Як безпосередні показники рухової активності, що впливають на визначення
здорового способу життя (чи нездорового), використано індикатори про наявність
(чи відсутність), характер і обсяг фізичних навантажень, які дають чіткі
підстави для розподілу респондентів стосовно цього аспекту здорового способу життя.
Харчування. Показовим чинником
здорового способу життя є структура (якісний склад) продуктів харчування, що
вживаються в повсякденному режимі. Уявлення про ці показники дають відповідні
індикатори, структуровані за кількістю вживання продуктів в часі і ступенем їх
користі для організму.
Шкідливі звички. Питома вага
шкідливих звичок (паління, вживання алкоголю, наркотиків, інших хімічних
речовин) у комплексі впливів, що визначають спосіб життя, надзвичайно суттєва.
Саме тому цей аспект опитування містить велику кількість індикаторів, які
досить повно відбивають спектр проблеми - причини не паління, віковий і
кількісний зріз тих, хто палить, паління в оточенні, віковий, кількісний і
якісний ознаки вживання алкоголю, віковий і структурний аналіз наркотизації,
ступінь поінформованості і усвідомлення шкоди подібних звичок.
Безпечна сексуальна поведінка,
чинник розповсюдження ВІЛ/СНІДу. Статистика поширення в Україні в останні роки
захворювань, що передаються статевим шляхом і ВІЛ/СНІДу, дані щодо погіршення
репродуктивного здоров‘я молоді потребують ретельного вивчення цих явищ у
вітчизняному молодіжному середовищі. З огляду на це, опитування містить такі
індикатори, що достатньо повно і різноманітно відбивають основні аспекти
проблеми: інформацію про початок статевого життя, характеристики статевих
контактів молоді, ступінь обізнаності щодо засобів запобігання статевим
захворюванням і засобів контрацепції, сексуальну орієнтацію, ступінь
задоволення статевим життям, обізнаність з проблеми ВІЛ/СНІДу, ставлення до
груп ризику і хворих.
Напрями формування
здорового способу життя.
Звичайно, проблема
охорони здоров'я дітей та підлітків – проблема комплексна, і зводити всі
аспекти її тільки до навчального закладу було б неправильно. Але в той же час
аналіз структури захворюваності учнів переконливо показує, що в міру навчання в
школі зростає кількість хвороб дихальних шляхів, патологій органів травлення,
порушення постави, захворювань очей, нервово-психічних розладів. Зазначимо, що
за даними Міністерства охорони здоров'я України в останні десять років
зареєстровано підвищення рівня захворюваності й поширення серед підлітків та
молодих людей хвороб крові та кровотворних органів, недоброякісних
новоутворень, хвороб сечостатевої та кістково-м'язової систем та кровообігу;
почастішали ускладнення вагітності, пологів і післяпологового періоду, наявні
вроджені вади розвитку. Залишається високим рівень захворювань, що передаються
статевим шляхом.
Подібні стани
здоров'я не тільки результат тривалого несприятливого впливу
соціально-економічних і екологічних чинників, а й низки таких педагогічних чинників,
як: стресова тактика авторитарної педагогіки; інтенсифікація навчального
процесу; ранній початок дошкільного систематичного навчання; невідповідність
програм і технологій навчання функціональним і віковим особливостям учнів,
недотримання елементарних фізіолого-гігієнічних вимог до організації
навчального процесу; недостатня кваліфікація педагогів у питаннях розвитку та
охорони здоров'я дитини; масова безграмотність батьків у питаннях збереження
здоров'я дітей; істотні недоліки в системі фізичного виховання і в роботі
медичних служб.
Основними
напрямами охорони і зміцнення здоров'я учнів є: формування цінності здоров'я і
здорового способу життя у діяльності освітньої установи; нормалізація
навчального навантаження; розробка та впровадження інноваційних програм,
спрямованих на охорону і зміцнення здоров'я дітей, їх повноцінний розвиток;
створення адаптивності освітнього середовища для дітей, що мають обмежені
можливості здоров'я і проблеми у розвитку; створення системи та механізмів
спільної діяльності школи та сім'ї з формування культури здорового способу
життя учнів, їх батьків, педагогів.
Сучасні теорії формування
здорового способу життя.
Теорія розвитку здібностей наголошує
на тому, що в процесі розвитку навичок або вирішення проблем люди
використовують свої здібності по-різному. Тому необхідно використовувати
різноманітні навчальні методи, залучати різні стилі навчання з опорою на сильні
сторони характеру учнів. Наголошується, що управління емоціями та здатність
розуміти свої почуття, а також почуття інших дуже важливі для розвитку людини,
і підлітки можуть навчитися цьому, так само як вони вчаться читати та рахувати.
Дуже важливим є використання шкільного середовища для вивчення питань, що
виходять за межі традиційних шкільних предметів, оскільки можливості навчання
соціальним навичкам за межами школи досить обмежені.
Теорія соціального пізнання та
соціальна-когнітивна теорія наголошують на тому, що діти вчаться поведінковим
аспектам через формальний процес навчання та через спостереження. З огляду на
це важливо поєднувати процеси моделювання, спостереження та соціальну
взаємодію. Вчителі, батьки та інші дорослі виступають прикладом (зразком),
визначають стандарти поведінки. На основі теорії проблемної поведінки зроблено
висновок про те, що поведінка дитини є результатом складних взаємовідносин між
суб'єктами та об'єктами.
На поведінку людини
впливають соціальні цінності, переконання та ставлення, а також сприйняття її
поведінки друзями та сім'єю. Тому навички критичного мислення, ефективної
комунікації та переговорів – важливі аспекти освіти у галузі здоров'я.
Теорія соціального впливу
стверджує, що діти (підлітки) практикують ризиковані моделі поведінки (ранні
статеві стосунки, куріння), оскільки на них «тисне» оточення. Тому найкраще
розповісти підлітку якомога раніше, з якими формами тиску він зіткнеться, і
допомогти виробити вміння їм протистояти. Звідси випливає, що просте
інформування про негативні наслідки шкідливих для здоров'я навичок не дає
очікуваного результату, необхідно радше вчити розпізнавати самі ситуації ризику
і вміти опиратися втягненню в таку ситуацію.
Теорія когнітивного вирішення
проблем доводить, що формування навичок розв'язання проблем з наймолодшого віку
сприяє більш плідному спілкуванню дітей, умінню тримати емоції під контролем,
захистити себе від негативних впливів, не втрачаючи зв'язку з однолітками.
Теорія опору (гнучкості)
називає джерела захисту особи від ризику та подолання шкідливих звичок. До
внутрішніх джерел захисту відносяться самоповага та впевненість у собі,
схильність брати на себе відповідальність за свої вчинки та наявність мети у
житті. До зовнішніх джерел захисту відносяться: родина, яка дотримується певних
цінностей, але не карає дитину, невживання алкоголю членами родини підлітка та
сильна прив'язаність до спільноти ровесників.
Теорія ступеневої зміни поведінки
описує етапи, коли людина розглядає можливість зміни поведінки: попередніх
роздумів (ще немає бажання зміни поведінки), спрямованих роздумів (є намір
зміни поведінки), підготовки (є намір до змін у найближчий час), дія (зміна
поведінки тривалістю до 6 місяців), підтримка (збереження бажаної поведінки
більше 6 місяців і до кількох років) та припинення (бажана поведінка стає
постійною практикою). У процесі навчання важливо розуміти етапи, на яких
знаходяться учні, що дозволяє формувати ставлення, мотивації та особистий
досвід, враховуючи їх очікування.
Комментарии
Отправить комментарий