12.05.22 гр 2
А ЛС фізіологія лекція
Тема: «Фізіологія аналізаторів»
Історична довідка
Поняття
запроваджено І. Павловим (1909). У сучасній фізіології людини і тварин його
ототожнюють із сенсорними системами і використовують замість терміна «органи
чуття».
Характеристика
Всі аналізатори мають три
складники: рецептори, що сприймають сенсорні стимули; нерви, утворені аксонами чутливих нейронів, якими інформація передається до ЦНС; зони ЦНС і кори великих
півкуль головного
мозку, де ці сигнали обробляються. Кожна сенсорна система
налаштована на сприйняття певних сигналів як від зовнішніх, так і від
внутрішніх подразників (сенсорних стимулів). Кожному аналізаторові (зоровому,
слуховому, смаковому, нюховому тощо) відповідає певний орган чуття. Початковою ланкою
аналізаторів є сенсорні рецептори, розташовані в органах чуття. Здебільшого це
закінчення дендритів чутливих нейронів, наприклад, розташовані
в шкірі відповідають
за аналіз тактильних подразників. У складніших системах з чутливими нейронами
пов’язані спеціальні клітини, на які діє сенсорний стимул (наприклад, у зоровому
аналізаторі). Рецептори і чутливі нейрони виконують функцію перетворення
сенсорних стимулів у електричні нервові
імпульси, які сприймає ЦНС. Імпульси
передаються аксону чутливого нейрона до нервових центрів спинного й головного мозку. Кінцевим відділом аналізатора
є відповідна зона кори великих півкуль. Кожен аналізатор має поріг чутливості
до сенсорних стимулів — мінімальна сила подразника, за якої виникає збудження. Роботу аналізаторів досліджують за допомогою
сучасних електрофізіологічних методів.
Органи чуття - це
анатомічні утвори, які сприймають енергію зовнішнього подразнення,
трансформують її в нервовий імпульс і передають його в мозок, де цей імпульс
аналізується. Процес чуттєвого пізнання у людини
відбувається по п'ятьох каналах: дотик, слух, зір, смак, нюх. Відповідно до
цього існують органи чуття: око, вухо, шкіра, слизова оболонка носа, язик.
Розвиток органів чуття має велике значення для пристосування до умов існування.
Наприклад, собака досить тонко сприймає запах незначних концентрацій органічних
кислот, що виділяються тілом тварин (запах слідів), і майже не сприймає запаху
рослин, які не мають для неї біологічного значення. Сприйняття подразнень із
зовнішнього та внутрішнього середовища відбувається за допомогою рецепторів
(спеціалізованих утворів), які трансформують енергію подразнення в нервовий
імпульс. Розрізняють: 1) екстерорецептори - несуть інформацію в центральну
нервову систему про зміни зовнішнього середовища; 2) пропріорецептори - несуть
інформацію про положення тіла в просторі; 3) у внутрішніх органах знаходяться
інтерорецептори, які уловлюють найтонші зміни внутрішнього середовища
організму; 4) хеморецептори - реагують на зміни хімічного та газового складу
крові; 5) осморецептори - сприймають зміни осмотичного тиску крові; 6)
терморецептори - сприймають зміни температури; 7) волюмрецептори - сприймають
об'єм крові, що протікає до лівого передсердя; 8) механорецептори - реагують на
тиск та розтягування органа. Для того, щоб виникало відчуття, потрібні такі
ланки одного процесу, як: 1) утвори, що сприймають подразнення, 2) нерви, по
яких передається це подразнення і 3) мозок, де воно перетворюється у факт
свідомості. Увесь цей апарат І.П. Павлов назвав аналізатором. В кірковому кінці
аналізатора відбувається аналіз та синтез отриманої інформації. Виходячи із
вчення І.П. Павлова про дві сигнальні системи, всі аналізатори можна поділити
на дві групи: І. Аналізатори першої сигнальної системи (конкретно -
споглядальне мислення) А. Аналізатори зовнішнього світу: 1. Екстерорецептори
(органи шкірного відчуття, слуху, зору, смаку, нюху). Б. Аналізатори
внутрішнього світу організму: 1. Пропріорецептори, що несуть подразнення від
органів тваринного життя (м'язово-суглобове відчуття). 2. Інтерорецептори, що
несуть подразнення від органів рослинного життя (нутрощі, судини). II.
Аналізатори другої сигнальної системи (абстрактно-логічне мислення): 1.
Аналізатори усної мови. 2. Аналізатори письмової мови.
Ще Арістотель
описав п'ять відчуттів - зір, слух, смак, нюх, дотик. Відповідно до них
розрізняють аналізатори - зоровий, слуховий, смаковий, нюховий, дотиковий. Крім
того, виділяють сенсорну систему болю, сприйняття положення тіла і його окремих
частин у просторі. Відомі різноманітні сенсорні системи у внутрішніх органах,
які сприймають хімічне подразнення, тиск, розтягування. Робота аналізаторів
починається зі сприйняття рецепторами фізичної чи хімічної енергії, які потім
трансформуються у нервові імпульси. По чутливих (аферентних) шляхах імпульси
проводяться до відповідних сенсорних зон кори головного мозку, де формується
специфічне відчуття - зорове, слухове, тактильне тощо. Для розвитку інтелекту
людини, її психічної діяльності потрібна інформація, що надходить із
зовнішнього середовища і яку організм отримує завдяки функціонуванню
аналізаторів. Внаслідок аналізу сенсорної інформації виникає суб'єктивне
відображення об'єактивної реальності. Це дає можливість живому організму
пристосуватись до умов середовища. Інформація, яка надходить із внутрішнього
середовища організму, має знчення у механізмах фізіологічної регуляції функцій.
ФУНКЦІЇ ШКІРИ (приклад
характеристики одгного з аналізаторів)
Шкіра виконує видільну, терморегуляційну,
чутливу та захисну функції. Видільна
функція. Процес виділення має важливе значення для гомеостазу. Він забезпечує
звільнення організму від продуктів метаболізму, чужорідних і токсичних речовин,
а також від надлишку води, солей та органічних сполук. Видільну функцію шкіри виконують потові та сальні залози. З потом
виділяється вода, солі, сечовина, аміак, сечова та молочна кислоти. Отже, шкіра
бере участь у регуляції водно-сольового обміну, збереженні осмотичного тиску і
реакції крові. Однак повністю замінити функції нирок вона не може.
Потовиділення відбувається рефлекторно, подразником є температура навколишнього
середовища. У дорослої здорової людини за добу виділяється близько 500 мл поту,
який зразу випарову етьса, тому ншрл не є вологою. Посилене потовиділення
спостерігається при напруженому емоційному стані, при інтенсивній роботі,
сильному болю. Шкірне сало (за добу його виділяється близько 20 г) змащує
волосся і шкіру, пом'якшуючи її. Терморегуляційна функція. Від температури зовнішнього середовища
залежить інтенсивність тепловіддачі. На холоді кровоносні судини звужуються, що
призводить до зменшення тепловіддачі. При підвищенні температури повітря судини
шкіри розширюються, збільшуючи об'єм крові, що сприяє тепловіддачі. Важливим, а
при однаковій температурі тіла та середовища - єдиним механізмом тепловіддачі є
випаровування поту з поверхні шкіри. Захисна
функція. Шкіра як поверхневий покрив організму має захисну функцію. Ця
функція забезпечується її високою механічною міцністю, еластичністю,
електричною опірністю, малою проникністю та бактерицидними властивостями. Також
шкіра відіграє роль депо крові. Чутлива
функція. Існує чотири види шкірної чутливості: відчуття дотику (тиску),
тепла і холоду, болю. Тактильний аналізатор. За реальністю показників у людини
на першому місці стоїть тактильний аналізатор. Тактильні рецептори відносяться
до механорецепторів і представлені рецепторами дотику, тиску і вібрації.
Рецептори дотику знаходяться у поверхневому шарі шкіри, а тиску - глибше.
Поверхневі рецептори здатні легко адаптуватися, що звільняє нас від відчуття
тривалого дотику, наприклад, одягу. Рецептори тиску відносяться до повільно
адаптивних, що також має своє значення: ми тримаємо в руках чашку до того часу,
поки відчуваємо її в руках, якщо відчуття зникає, ми випускаємо її з рук. Загальна
кількість рецепторів перевищує 600 тис, проте на шкірі голови вона досягає
200-300 на 1 см% а на гомілці є всього 10-12 рецепторів дотику. Подразником
тактильних рецепторів є механічна деформація шкіри. Рівномірний тиск на шкіру
не відчувається, бо відбувається адаптація рецепторів. Нервовий імпульс прямує
до спинного та головного мозку, досягаючи задньої центральної звивини у корі
великих півкуль. Температурний аналізатор. Температурні рецептори розташовані
на шкірі, слизових оболонках. Є також центральні терморецептори у спинному
мозку та гіпоталамусі. Температурні коливання сприймаються двома видами
рецепторів. Одні з них збуджуються холодом, інші - теплом. Температурні
рецептори можуть бути збуджені і неадекватним подразником. Так, холодові рецептори
можуть бути збуджені теплом. Цим можна пояснити відчуття холоду при зануренні
кінцівки у гарячу воду. Температурні рецептори адаптуються до температури
середовища. Провідниковим відділом температурного аналізатора є нервові
волокна, які йдуть у спинний і головний мозок у складі
спинномозково-таламічного шляху. Температурна чутливість досліджується за
допомогою термоестезіометра дотиканням до шкіри нагрітого або охолодженого
дротика. Больовий аналізатор. Із фізіологічної точки зору, біль - це афективне,
емоційне забарвлення відчуття, зумовлене ударом, теплом, холодом, уколом.
"Біль - сторожовий пес здоров'я", - казали у Древній Греції. Біль
необхідний до певних меж. У багатьох випадках він дозволяє оцінити ступінь і
характер порушень цілісності організму. Разом з тим, біль -жорстокий ворог
людини, який забирає у неї сили, пригнічуючи психіку. До того часу, поки біль
попереджує про небезпеку, про хворобу, він потрібний і корисний. Як тільки
інформація врахована, і біль перетворюється у страждання, його необхідно
усунути. Сьогодні більшість дослідників схильні визнавати біль самостійним
видом відчуття з больовими рецепторами, власною системою провідників і
центрами. Це підтверджується тим, що перерізка чи блокада аналгетиками певних
нервових провідників призводить до зникнення болю при повному збереженні
відчуття дотику, тепла, холоду. Больові рецептори називаються ноцицепторами.
Загальна їх кількість становить 4 000 000. Від рецептора волокно йде до
спинного мозку. Далі імпульс передається до головного мозку у підкіркові та
кіркові центри. В організмі існує і протибольова (антиноцицептивна) система. До
неї належать фізіологічно активні речовини: енкефаліни і ендорфіни, які
виробляються у мозку. Ендорфіни мають ефект знеболювання у 100 разів сильніший,
ніж морфій. Такі лікувальні заходи, як голковколювання, гіпноз, самонавіювання
стимулюють антиноцицептивну систему людини.
Значення аналізаторів.
Завдяки злагодженій роботі всіх аналізаторів організм людини і тварини отримує
достовірну інформацію про довкілля. Це дозволяє вчасно і правильно
реагувати на відповідні сенсорні сигнали.
Комментарии
Отправить комментарий