22.02.22 АНАТОМІЯ ГР. 2 А СС ЛЕКЦІЯ З ТЕМИ: «АНАТОМІЯ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ» РОТОВА ПОРОЖНИНА

 

22.02.22    АНАТОМІЯ   ГР. 2 А СС

ЛЕКЦІЯ З ТЕМИ: «АНАТОМІЯ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ»

РОТОВА ПОРОЖНИНА

Ротова порожнина (cavitas oris) має дві частини: 1) присінок; 2) власне

ротова порожнина

Присінок та власне порожнина рота

Присінок ротової порожнини – це щілина, яка розташована між губами і

щоками ззовні (спереду), а також зубами і яснами зсередини (ззаду). Він при

закритому роті сполучається із власне ротовою порожниною простором, який

розташований позаду великих кутніх зубів. Ротовий отвір обмежений верхньою

та нижньою губами. Губи утворені коловим м’язом рота, який зовні вкритий

шкірою, а зсередини – слизовою оболонкою. Слизова оболонка, переходячи на

альвеолярні відростки щелеп, утворює вуздечки верхньої і нижньої губ. В ділянці

альвеолярних відростків слизова оболонка щільно зростається з окістям, утво-

рюючи ясна.

У товщі щік лежить щічний м’яз і жирова клітковина. У дітей жирове тіло

щік розвинуте дуже добре. Воно сприяє зменшенню тиску з боку атмосфери під

час акту ссання.

Власне порожнина рота спереду і з боків обмежена зубами і яснами, а

ззаду переходить у глотку. Верхню стінку порожнини утворює м’яке і тверде

піднебіння, нижню – діафрагма рота (щелепно-під’язиковий м’яз). На нижній

поверхні ротової порожнини лежить язик, який при закритому роті майже пов-

ністю заповнює її і своєю верхньою поверхнею прилягає до піднебіння. Під

язиком, по боках від середньої лінії, знаходяться сосочки, на яких відкриваються

протоки піднижньощелепної і під’язикової слинних залоз

Піднебіння складається з двох частин. Передня його частина утворена від-

ростками верхньої щелепи та піднебінної кістки і називається твердим підне-

бінням. Задня частина – це м’яке піднебіння. Воно утворене м’язами і фіброзною

тканиною. Задній край м’якого піднебіння вільно звисає вниз і має посередині

виступ – язичок. Піднебіння відділяє ротову порожнину від порожнини носа і

глотки. По боках м’яке піднебіння переходить у дужки. Передня з них йде до

бічної поверхні язика, а задня – до бічної поверхні глотки

Між дужками в заглибині розташовані піднебінні мигдалики. До складу

м’якого піднебіння і дужок входять м’язи, найбільшими з яких є м’яз-підіймач

піднебінної завіски і м’яз-напрягач піднебінної завіски.

Ротова порожнина сполучається з глоткою за допомогою отвору, який має

назву зіва. Зів обмежений вгорі м’яким піднебінням, по боках – піднебінними

дужками, внизу – коренем язика.

Язик (linqua) – це м’язовий орган, який бере участь у механічній обробці

їжі, формуванні харчової грудки, акті ковтання; він є органом смаку і мови. На

язиці розрізняють тіло, верхівку, корінь.Верхня поверхня його називається спинкою і складається з двох частин:передня лежить в порожнині рота, а задняя спрямована до глотки. На межі між ними знаходиться ямка – сліпий отвір. На слизовій оболонці язика розташовані сосочки, завдяки чому він має бархатний вигляд.

Розрізняють ниткоподібні і конусоподібні сосочки (вони знаходяться на кінчику

язика і виконують функцію больової, тактильної і температурної чутливості). На

межі із заднім відділом язика лежать валикоподібні, а на кінчику, спинці і краях

язика розрізняють грибоподібні та листоподібні сосочки. Вони мають смакові цибулини. На корені язика і задньому відділі спинки знаходяться лімфоїдні фолікули, які формують язиковий мигдалик.

Слинні залози

У слизовій оболонці порожнини рота є дрібні слинні залози, які отримали

назву за місцем їх розташування. Розрізняють губні, щічні, піднебінні і язикові

залози. Крім цього, в порожнину рота відкриваються протоки трьох пар великих

слинних залоз: привушної, піднижньощелепної і під’язикової (рис. 9.6).

Привушна залоза лежить на бічній поверхні обличчя, спереду і дещо нижче

вушної раковини й заповнює занижньощелепну ямку. Її вивідна протока дов-

жиною 5-6 см проходить по зовнішній поверхні жувального м’яза, пронизує

щічний м’яз і відкривається в присінок рота на слизовій оболонці щоки на рівні

другого верхнього великого кутнього зуба.

Піднижньощелепна залоза знаходиться в піднижньощелепному

трикутнику, дещо нижче тіла нижньоїщелепи. Вивідна протока відкривається у власне ротову порожнину на сосочку під язиком.

Під’язикова залоза лежить в під’язиковій складці на дні порожнини рота. Головна вивідна протока проходить разом з протокою піднижньощелепної залози і відкривається поряд з нею або спільним отвором.

ГЛОТКА

Глотка (pharynx) – це частина травного каналу, який з’єднує порожнину

рота із стравоходом, а також частина дихальної трубки, що з’єднує порожнину

рота з гортанню. У порожнині глотки відбувається перехрест травного і

дихального шляхів (рис. 9.7).

Глотка лежить позаду носової, ротової порожнин та гортані і попереду

основної частини потиличної кістки і перших шести шийних хребців. Відповідно

до цього, воно поділяється на три частини: носову (або носоглотку), ротову (або

ротоглотку) та гортанну (або гортаноглотку).

Порожнина глотки (рис. 9.8) сполучається:

1) з порожниною носа через хоани;

2) з барабанною порожниною (середнє вухо) через отвори слухових

(євстахієвих) труб, які знаходяться на бічній стінці глотки;

3) з порожниною рота через зів;

4) з гортанню через вхід у гортань;

5) із стравоходом (глотка безпосередньо продовжується у стравохід).

 

У ділянці горла є скупчення лімфоїдної тканини, яка формує мигда-

лики. Вони розташовуються при вході в горло й утворюють майже повне кільце, назване кільцем Пирогова-Вальдейера. Сюди належать: глотковий, трубні , піднебінні

 і язиковий  мигдалики.

Стравохід (oesophagus) – це вузька довга трубка, довжиною 25 см, яка з’єднує глотку зі шлунком Він починається на рівні VI-VII шийних хребців і закінчується в черевній порожнині на рівні ХІ грудного хребця. В стравоході розрізняють, таким чином, шийний, грудний та черевний відділи. Стравохід має анатомічні звуження 1) на його початку

(VI шийний хребець); 2) на рівні розгалуження трахеї (ІV грудний хребець); 3) при переході стравоходу через діафрагму. На своєму шляху він утворює ряд вигинів. У шийному відділі стравохід відхиляється вліво, потім цей вигин поступово випрямляється і на рівні V грудного хребця йде по серединній лінії. Нижче стравохід знову відхиляється вліво і проходить через діафрагму.

Стінка стравоходу складається із слизової оболонки, яка утворює поздовжні

складки, підслизової основи, м’язової оболонки (із зовнішнім поздовжнім і

внутрішнім циркулярним шарами). У верхній третині стравоходу м’язи посмуго-

вані, а в нижній – гладкі. Ззовні стравохід покритий пухкою сполучною ткани-

ною – адвентицією, яка дає можливість змінювати величину поперечного

діаметра при проходженні харчової грудки різних розмірів.

ШЛУНОК

Шлунок (ventriculus, gaster) – розширена частина травного каналу. Він

розташований у верхньому поверсі черевної порожнини – в надчеревній та

лівій підреберній ділянках  Величина шлунка залежить від індивіду-

альних особливостей та його наповнення. Розміри шлунка новонародженого

становлять до 5 см в довжину, а дорослого – 25 см. В ньому розрізняють

передню та задню стінки. Ввігнутий край, який спрямований вправо і вгору,

називається малою кривизною, а опуклий край, спрямований вниз і вліво, –

великою кривизною  Частина шлунка, яка прилягає до місця входжен-

ня в нього стравоходу, має назву кардіальної. Зліва від цієї частини утворюється

куполоподібне випинання – дно шлунка (або склепіння). Середня частина стано-

вить тіло органа, а ділянка шлунка, яка переходить у дванадцятипалу кишку –

його пілоричну (воротарну) частину.

 

Підшлункова залоза (pancreas) –непарний орган, який розташованийпозаду шлунка на задній черевній стінці на рівні І-ІІ поперекових хребців іскладається з головки, тіла та хвоста. Головка лежить справа в підкові дванадцятипалої кишки, тіло прилягає до задньої стінки шлунка, а хвіст заходить в ліве підребер’я і стикається із вісцеральною поверхнею селезінки Довжина залози близько 12-15 см. Відносно очеревини лежить

екстраперитонеально (покрита очеревиною спереду і знизу). Ззовні залоза покрита сполучнотканинною капсулою. Вона побудована із часточок, клітини яких виділяють підшлунковий (панкреатичний) сік, що через вивідну протоку потрапляє в низхідний відділ дванадцятипалої кишки. Внутрішньосекреторна частина під-

шлункової залози представлена клітинами, які закладені у вигляді острівців

Тонка кишка  починається від пілоричного відділу шлунка на рівні І поперекового хребця і,утворивши на своєму шляху ряд вигинів, закінчується в правій клубовій ямці, де переходить в сліпу кишку  Довжина тонкої кишки у трупа становить 5-7 м і перевищує довжину тіла в 4,1 раза, а у живої людини – 2,7 м і залежить від віку, статі, фізичного розвитку індивіда. Петлі тонкої кишки лежать нижче шлунка і

печінки, займаючи пупкову ділянку і частково спускаючись в порожнину малого таза. Тонка кишка ділиться на три відділи: 1) дванадцятипалу кишку (довжиною 25-30 см); 2) порожню кишку і 3) клубову кишку. Чіткої анатомічної межі між порожньою і клубовою кишками немає. приблизно 2/5 становить

порожня, а 3/5 – клубова кишка.

Дванадцятипала кишка –початковий відділ тонкої кишки, який підковоподібно огинає головку підшлункової залози У ній розрізняють такі частини: верхню, низхідну, нижню горизонтальну

і висхідну. На рівні І-ІІ поперекових хребців зліва вона утворює різкий вигин і

переходить у порожню кишку. Початковий і кінцевий відділи дванадцятипалої кишки покриті очеревиною з усіх боків, а більша частина її лежить екстраперитонеально (покрита очеревиною лише спереду).

Порожню (jejunum) і клубову кишки (ileum) об’єднують під назвою  брижової частини тонкої кишки, тому що вони покриті очеревиною з усіх боків і підвішені на брижі, між листками якої проходять судини, нерви і лежать лімфатичні вузли.

Слизова оболонка тонкої кишки має бархатний вигляд внаслідок наявності

в ній численних ворсинок, що збільшують поверхню всмоктування. Вони являють собою вирости слизової оболонки, в центрі яких знаходиться лімфатичний синус, а по периферії – кровоносні капіляри й окремі гладкі м’язові клітини. У верхніх відділах тонкої кишки слизова оболонка товстіша, в ній більше ворсинок ікровоносних судин. На всій площині вона утворює циркулярні складки. В низхідній частині дванадцятипалої кишки, крім циркулярних складок, є одна поздовжня, яка закінчується великим сосочком дванадцятипалої кишки(фатерів сосочок). На сосочку відкриваютьс язагальна жовчна протока і протока підшлункової залози. Іноді є додатковий малий сосочок

Слизова містить також залози, які виділяють кишковий сік, а в 12й кишці знаходяться більш складно побудовані дванадцятипалі (бруннерові) залози. Лімфоїдна тканина слизової оболонки формує поодинокі та групові (пейєрові бляшки) фолікули. Останні зустрічаються лише в клубовій кишці в кількості 20-30.

М’язова оболонка складається із поздовжнього і циркулярного шарів гладких м’язових клітин. Серозною оболонкою порожня та клубова кишки покриті інтраперитонеально.

Товста кишка (intestinum crassum) є безпосереднім продовженням тонкої

кишки, довжина її становить 1,5-2 м. Вона починається сліпою кишкою, яка

знаходиться в правій клубовій ямці. Від сліпої кишки відходить червоподібний

відросток – апендикс. продовжується в ободову кишку, яка має висхідний, поперечний на низхідний відділи. Низхідний відділ (низхідна ободова кишка) переходить у сигмоподібну кишку і закінчується прямою кишкою, яка відкривається анальним отвором. Характерними ознаками товстої кишки є не лише її більший, порівняно з тонкою, діаметр, а наявність трьох стрічок, що утворені поздовжніми волокнами м’язової оболонки Внаслідок того, що довжина кишки більша за довжину стрічок, на ній утворюються випинання, які називаються гаустрами. Крім того, протягом усієї товстої кишки

є відростки серозної оболонки, що містять жир. Ці ознаки відсутні у прямій кишці. Слизова оболонка товстої кишки має півмісяцеві складки і не маєворсинок. Лімфоїдна тканина утворює лише поодинокі лімфоїдні фолікули.

М’язова оболонка побудована з двох шарів: внутрішній циркулярний і зовнішній поздовжній- він утворює тристрічки.

Сліпа кишка (caecum) – це ділянка товстої кишки, яка розташована нижче

місця впадання в неї тонкої кишки в правійклубовій ямці. Її довжина становить близько 6 см. Від внутрі- шньозадньої поверхні сліпої кишки відходить червоподібний відросток – апендикс Він може займати різне положення: 1) низхідне, при якому кінець його досягає входу в порожнину малого таза; 2) латеральне  3) висхідне, коли відросток розташований позаду сліпої кишки паралельно до неї і піднімається вгору. Просвіт червоподібного відростка може частково або повністю заростати. Його отвір прикритий складкою слизової оболонки – заслонкою червоподібного відростка. Слизова оболонка апендикса містить багато лімфоїдної тканини, тому його називають мигдаликом черевної порожнини. Очеревиною він покритий з усіх сторін і має брижу.

Перехід тонкої кишки в товсту має назву клубово-сліпокишкового кута. В цьому місці на слизовій оболонці утворюється клапан (Баугінієва заслонка), яка перешкоджає поверненню вмісту товстої кишки в тонку.

Висхідна ободова кишка  є продовженням сліпої. Вона піднімається вгору до нижньої поверхні печінки, де утворює згин і переходить у поперечну ободову кишку Висхідна ободова кишка покрита очеревиною з трьох сторін і брижі не має.

Поперечна ободова кишка

має брижу і лежить інтраперитонеально, тягнеться від правого згину до нижнього кінця селезінки, де робить лівий згин і переходить у низхідну ободову кишку.

Низхідна ободова кишка прямує униз і на рівні гребеня клубової кістки переходить у сигмоподібну кишку. Покрита очеревиною з трьох сторін і брижі не має.

Сигмоподібна ободова кишка тягнеться до рівня ІІІ крижового хребця, де переходить у пряму кишку. Очеревиною покрита з усіх боків (лежить інтраперитонеально) і має брижу.

Пряма кишка (rectum) є кінцевим відділом товстої кишки.Вона знаходиться в порожнині малого таза й утворює два згини: крижовий та промежинний. Кінцевий її відділ пронизує тазове дно і закінчується анальним отвором.

У верхньому відділі прямої кишки знаходиться розширення – ампула У цьому місці слизова оболонка утворює три поперечні складки, які відповідають згинам кишки. Нижній відділ кишки звужений і називається анальним каналом. Тут знаходяться поздовжні складки – анальні стовпи, між якими розташовані анальні пазухи.

Простір між пазухами і анальним отвором має назву гемороїдальної зони, де

скупчені венозні сплетення. М’язова оболонка прямої кишки складається з поздовжнього і поперечного шарів. Останній у ділянці анального отвору потовщується й утворює

внутрішній сфінктер прямої кишки (мимовільний). Ззовні навколо анального

отвору посмуговані циркулярні м’язові волокна формують зовнішній сфінктер прямої кишки, скорочення якого залежать від нашої волі. У верхній частині пряма кишка з усіх сторін покрита очеревиною, в середній – з трьох і в нижній – зовсім виходить за межі порожнини очеревини.