ГР 2 Б ЛС ЛЕКЦІЯ АНАТОМІЯ 14.02.22 ТЕМА: «ЕНДОКРИННІ ЗАЛОЗИ»
ГІПОФІЗ
Гіпофіз (hypophysis) лежить на дні гіпофізарної ямки турецького сідла клиноподібної
кістки і відокремлений від порожнини черепа відростком твердої мозкової
оболонки, який утворює діафрагму сідла. Через отвір в цій діафрагмі
гіпофіз з’єднаний з лійкою гіпоталамусу проміжного мозку. Зовні гіпофіз
покритий капсулою. Його маса становить не більше 0,6 г. Гіпофіз складається із
передньої та задньої часток (рис. 5.77). В передній частці виділяють дистальну
частину, яка займає передній відділ гіпофізарної ямки, проміжну частину, яка
розташована на межі з задньою часткою і горбову частину, яка з’єднується з
лійкою гіпоталамуса. Паренхіма передньої частки складається із залозистих
клітин, а задньої – із нейрогліальних клітин (пітуїцитів), нервових волокон, що
ідуть від нейросекреторних ядер гіпоталамуса в нейрогіпофіз та до
нейросекреторних тілець. Передня частка – аденогіпофіз – виробляє тропні
гормони, які регулюють активність ендокринних залоз. Задня частка має назву
нейрогіпофіза. Гіпофіз займає особливе місце серед залоз внутрішньої секреції,
що пов’язане з функцією спеціальних тропних гормонів, які регулюють діяльність
інших
ендокринних залоз.
ЕПІФІЗ
Епіфіз, або шишкоподібне тіло (corpus pineale), належить до проміжного мозку
і знаходиться між верхніми горбиками покришки середнього мозку Його маса
становить близько 0,2 г. Від переднього кінця шишкоподібного тіла до медіальної
поверхні правого та лівого таламусів натягнуті повідці. Зовні епіфіз покритий
сполучнотканинною капсулою, від якої відходять перегородки (трабекули), що
ділять паренхіму залози на часточки. В паренхімі знаходяться спеціалізовані
залозисті клітини – пінеалоцити і в меншій кількості – гліальні клітини –
гліоцити. В старечому віці іноді зустрічаються відкладення – пісочні тіла
(мозковий пісок), які надають залозі вигляду шишки. Епіфіз гальмує вироблення
гормонів практично у всіх ендокринних залозах. Це здійснюється через
гіпоталамо-гіпофізарну систему, з якою шишкоподібна залоза контактує через
ліквор III мозкового шлуночка. Вважають, що епіфіз гіпофіз і гіпоталамус
входять в єдину функціональну систему, яка регулює функцію статевих залоз і
ріст організму. Епіфіз виробляє мелатонін, аденогломерулотропін, серотонін. Мелатонін
є антагоністом меланоцитстимулюючого гормону аденогіпофіза і бере участь у
регуляції пігментного обміну. Мелатонін гальмує розвиток статевих функцій у
дитячому віці і дію гонадотропних гормонів – у дорослому. Він також гальмує
вироблення гормону росту аденогіпофізом.
Діяльність епіфіза залежить від добового ритму. При збільшенні освітлення гальмується
секреція мелатоніну, що при більшій тривалості світлового дня сприяє виділенню
гонадотропних гормонів, зумовлює ріст статевих залоз, утво-
рення статевих гормонів і стимулює статеву активність. Через
аденогломерулотропін опосередковується участь епіфіза в регуляції водно-електролітного
обміну.Епіфіз бере участь в адаптивно-пристосувальних реакціях організму в ролі
“біологічного годинника”.
ПЕРЕФЕРІЙНІ ЕНДОКРИННІ ЗАЛОЗИ
Будова та функції щитоподібної залози
Щитоподібна залоза (glandula
thyroidea) знаходиться в передній ділянці шиї
на рівні V-VІІ шийних хребців, попереду гортані
та трахеї (рис. 5.69). Маса залози у
дорослої людини становить близько 30-40 г. У жінок вона дещо більша,
ніж у чоловіків, і іноді періодично
збільшується (під час менструації). Під час статевого
дозрівання щитоподібна залоза росте досить інтенсивно і до 20 років її маса збільшується в 20 разів. Залоза складається з двох часток –
правої та лівої, які з’єднуються між собою перешийком Від перешийка або від однієї часток відходить вгору пірамідальна частка. Залоза
вкрита фіброзною капсулою, від якої йдуть відростки (трабекули), що ділять її
на часточки. Часточки складаються
з численних міхурців – фолікулів, стінки яких зсередини вистелені епітеліальними
фолікулярними клітинами кубоподібної форми. Порожнина фолікулів заповнена
в’язкою масою – колоїдом, що містить гормони,які складаються в основному з
білків та йодовмісних амінокислот. Щитоподібна залоза продукує йодовані гормони
(тироксин і трийодти-
ронін) і кальцитонін. Утворення тироксину і трийодтироніну відбувається за умови,
що в організм надходить достатня кількість йоду. Йод людина одержує переважно з
питною водою, а туди він потрапляє внаслідок вимивання річковою водою із землі.
Річки гірських районів (наприклад, Карпати) не встигають розчинити йод, який є
у грунті, і тому організм не отримує достатньої кількості йоду, а люди
внаслідок цього хворіють на ендемічний зоб.
ПРИЩИТОПОДІБНІ ЗАЛОЗИ
Прищитоподібні залози (glandulae parathyroideaе) розташовані на задніх поверхнях
часток щитоподібної залози. Розрізняють дві верхні та дві нижні прищитоподібні
залози. Форма їх округла або овальна, а загальна маса становить близько 0,9 г.
Кожна прищитоподібна залоза вкрита власною фіброзною капсулою. Ендокриноцити –
паратироцити формують трабекули і контактують з гемокапілярами.
ЕНДОКРИННА ЧАСТИНА ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ
Ендокринна частина – панкреатичні острівці (острівці Лангерганса) розташовуються,
в основному, в ділянці хвоста цієї залози. Бета-клітини (70 %) острівців
Лангерганса підшлункової залози синтезують гормон інсулін; альфа-клітини (20 %)
– глюкагон; дельта-клітини (10 %) – соматостатин.
Регуляція виділення гормонів підшлункової залози залежить від рівня глюкози
у крові. При її підвищенні (гіперглікемія) збільшується секреція інсуліну, при зниженні
концентрації глюкози (гіпоглікемія) – знижується виділення інсуліну
у кров. Рівень глюкози в крові залежить від її взаємодії з
глюкозорецепторами, які розміщені у судинах, підшлунковій залозі та
гіпоталамусі. При подразненні парасимпатичних нервів збільшується секреція
інсуліну і може виникнути гіпо-
глікемія. Збудження симпатичної нервової системи призводить до
гіперглікемії. Нормальна концентрація глюкози у крові становить 3,33-5,55
ммоль/л. При такій концентрації глюкоза не фільтрується нирками і у сечі цукор
відсутній. При інсуліновій недостатності острівцевого апарату підшлункової
залози виникає важке захворювання – цукровий діабет.
НАДНИРКОВІ ЗАЛОЗИ
Надниркові залози (glandulae suprarenales) знаходяться в заочеревинному
просторі над верхнім полюсом кожної нирки на рівні ХІ-ХІІ грудних хребців Маса
однієї залози становить 12-13 г. Зовні кожна надниркова залоза вкрита фіброзною
капсулою. До фіброзної капсули прилягає кіркова, а в центрі надниркової залози
знаходиться мозкова речовина. Кірковий і мозковий шари надниркових залоз можна
розглядати як окремі ендокринні залози, що продукують різні гормони, виконують
різні функції і мають різні механізми регуляції. При видаленні надниркових
залоз тварина досить швидко гине. Кора надниркових залоз має клубочкову,
пучкову та сітчасту зони, які продукують три групи гормонів:
мінералокортикоїди, глюкокортикоїди, статеві гормони.
Мозкова речовина надниркових залоз продукує катехоламіни – адреналін (80 %)
і норадреналін (20 %). Дія адреналіну на організм подібна до дії симпатичної
нервової системи
Адреналіну в крові у нормальних умовах дуже мало, але при стресових ситуаціях
(емоційне збудження, охолодження, крововтрата, кисневе голодування та ін.),
коли виникає небезпека і необхідна мобілізація всіх сил організму, водночас з
активізацією симпатичної нервової системи надниркові залози виділяють у кров
велику кількість адреналіну. Тому вирізняють симпатико-адреналову систему, а
адреналін називають “гормоном тривоги”. Симпатико-адреналова система сприяє
розвитку захисних пристосувальних реакцій в організмі.
ВИЛОЧКОВА ЗАЛОЗА
Вилочкова залоза (зобна залоза, загруднинна залоза), thymus, є центральним
органом імуногенезу. В ній попередники Т-лімфоцитів, які надходять сюди із
кісткового мозку з током крові, пройшовши ряд стадій, перетворюються в Т-лімфоцити.
Вилочкова залоза знаходиться у верхній частині верхнього середостіння, між правою та лівою
медіастинальною плеврами. Верхня її частина іноді заходить у шийну ділянку.
Передня поверхня залози прилягає
до задньої поверхні руків’я та тіла груднини, нижні відділи сягають III-IV
ребер (іноді V) у дітей, а у дорослих – II міжребер’я. Залоза складається із
двох асиметричних часток – лівої та правої, які покриті зовні сполучнотканинною
капсулою Від капсули відходять перетинки, які поділяють паренхіму
вилочкової залози на часточки. Кожна часточка складається із кіркової і
мозкової речовини. Строма тимуса утворена ретикулоепітеліоцитами. В петлях
сітки,
утвореної ретикуліновими волокнами і відростками клітин, розміщені лімфоцити
тимуса (тимоцити). Тимоцити у кірковій речовині розміщені щільніше, ніж у
мозковій. У мозковій речовині є тільця тимуса (тільця Гассаля) – щільні утвори,
у яких концентрично розміщуються сильно сплющені епітеліальні клітини. Максимального
розвитку залоза
досягає в 10-15 років, а з віком поступово заміщується жировою тканиною. Залоза
утворює та інкретує гормони тимозин, тимопоетин I, тимопоетин II, гомеостатичний
тимусний гормон і тимусний гормональний фактор.
Існує певний взаємозв’язок між віком і функціонуванням загруднинної залози.
Залоза найактивніша у дитячому віці, а далі її вплив на організм зменшується.
До періоду статевого дозрівання гормони тимуса пригнічують функцію
статевих залоз і сприяють росту організму. Вважають, що крім цього,
загруднинна залоза регулює мінеральний, а
саме кальцієвий обмін. Після видалення тимуса кістки стають м’якими, легко ламаються,
з’являється м’язова слабкість і психічні розлади. Гормони тимуса відіграють
велику роль у розвитку захисних імунологічних реакцій організму. Доведено, що
розмноження і диференціація Т-лімфоцитів – клітин, які беруть участь у
створенні клітинного імунітету, відбувається саме в загруднинній залозі. Функціонування
тимуса регулюється гіпоталамо-гіпофізарною системою через соматотропний гормон.
СТАТЕВІ ЗАЛОЗИ
У статевих залозах виділяють дві частини: екзо- і ендокринну. Ендокринна
частина яєчка – це інтерстиціальні
клітини (клітини Лейдіга), які знаходяться між покрученими сім’яними канальцями.
Ендокринна частина яєчника знаходиться у дозріваючому фолікулі, а також в
клітинах інтерстицію яєчника. Статеві залози належать до змішаних залоз із
секреторною і інкреторною функцією. Секреція полягає в утворенні та виведенні
назовні чоловічих статевих
клітин – сперматозоїдів і жіночих – яйцеклітин. Інкреторна функція
пов’язана із синтезом і викидом у кров статевих гормонів. Розрізняють чоловічі
та жіночі статеві гормони. І ті, й інші виробляються як у жінок, так і у
чоловіків, але в
різних концентраціях: у чоловіків в основному чоловічі статеві гормони
і низькій концентрації – жіночі, а у
жінок – навпаки. До чоловічих статевих гормонів належать андрогени (основний
представник – тестостерон). До жіночих статевих гормонів належать естрогени
(естрадіол, естрон) і прогестини (прогестерон) Чоловічі статеві залози
починають синтезувати андрогени ще на 3-му місяці ембріонального розвитку,
внаслідок чого статеві органи набувають будови,
характерної для чоловічої статі. Після народження хлопчика синтез
андрогенів
припиняється і відновлюється тільки під час статевого дозрівання (12-16
років). У дівчаток інкреторна функція
статевих залоз починається тільки в період статевого дозрівання. Під впливом
естрогенів у дівчаток і андрогенів у хлопчиків ростуть і дозрівають статеві
органи, тобто проходить розвиток первинних статевих ознак. Крім того, ці
гормони сприяють появі вторинних статевих ознак – тих характерних особливостей
статевозрілого організму, які відрізняють чоловіка від жінки (форма тіла,
оволосіння, тембр голосу, психіка, поведінка).
Андрогени необхідні для нормального розвитку і рухливості сперматозоїдів. Вони
регулюють певний емоційний стан, впливають на психіку. Добре відома анаболічна
дія цих гормонів, яка полягає в активації синтезу білка, за рахунок
чого інтенсивно ростуть м’язи, органи, зростає маса тіла. Під впливом
андрогенів збільшується кількість еритроцитів у крові, зростає основний обмін,
зменшується вміст жиру в органах. Естрогени також впливають на психічний, емоційний
стан жінки і формують її статеву поведінку. Крім того, під їх дією періодично
з’являється менструація. Ці гормони сприяють скороченню м’язів матки. Прогестерон
– це гормон вагітності, він утворюється у жовтому тілі і впливає
на процеси, які пов’язані з появою і нормальним перебігом вагітності. Він
викли- кає розростання слизової оболонки матки, що сприяє імплантації
заплідненої яйцеклітини в матці. Діючи на м’язи стінок матки, прогестерон
гальмує їх
скорочення і зменшує їх чутливість до окситоцину. Прогестерон підсилює ріст
молочних залоз під час вагітності. Цей гормон перешкоджає дозріванню і овуляції
фолікулів, а значить і виходу яйцеклітини. Регуляція утворення статевих
гормонів відбувається через гіпоталамо- гіпофізарну систему гонадотропними
гормонами – фолікулостимулюючим і
лютеїнізуючим.
ПАРАГАНГЛІЇ
Параганглії (paraganglia) – це додаткові симпатичні органи, що перебувають
у тісному взаємозв’язку із симпатичною нервовою системою Вони розташовуються в ділянці розгалуження
аорти, загальної сонної артерії та великих судин. Параганглії мають хромафінні
клітини, функція яких подібна до функції мозкової речовини надниркових залоз.
Комментарии
Отправить комментарий