13.10.21 гр 4 А ЛС СОЦІАЛЬНА МЕДИЦИНА Тема лекції: «Організація медичної допомоги сільському населенню»

 

13.10.21   гр 4 А ЛС СОЦІАЛЬНА МЕДИЦИНА

Тема лекції:

«Організація медичної допомоги сільському населенню»

Медична допомога сільському населенню надається на загальних засадах, проте здійснення лікувальних та профілактичних заходів у оптимальному обсязі та на достатньому рівні ускладнюється низкою обставин, які потрібно враховувати при її організації.

Серед них можна виділити:

·         соціально-економічні умови;

·         медико-демографічні особливості;

·         стан захворюваності та інвалідності;

·         природні умови;

·         розвиток інфраструктури загалом і мережі медичних закладів зокрема.

Всі вони взаємопов'язані. Повільні темпи реформування народного госпо­дарства в період переходу до ринкової економіки, збільшення безробіття призвели до зниження рівня матеріального забезпечення населення, відчутно вплинули на стан його здоров'я, демографічну ситуацію, особливо в сільській місцевості.

Внаслідок значного зростання смертності серед сільського населення порів­няно з міським і зниження народжуваності поглиблюється процес старіння, зростає демографічне навантаження на населення працездатного віку - його рівень на селі в 1,5 раза вищий від міського.

Значна частина сільських пенсіонерів живе самостійно і потребує догляду. Збільшується захворюваність на хвороби з хронічним перебігом. В сільській місцевості досить важко забезпечити якісне диспансерне спостереження, особ­ливо за людьми похилого віку.

Доступність лікувально-профілактичної допомоги ускладнюється особли­востями розселення сільського населення, які обумовлюють низькі рівні захво­рюваності за даними звертань. Число відвідувань лікаря та рівень загальної захворюваності зменшуються при збільшенні відстані від села до сільської дільничної лікарні (амбулаторії). В той же час показники "вичерпаної" захворю­ваності, встановлені в результаті поглиблених спеціальних вибіркових дослі­джень, досить значні.

Існують регіональні відмінності всіх зазначених особливостей та специфічних умов сільської місцевості. Це стосується насамперед питомої ваги сільського населення, яка в Україні за станом на 1 січня 2000 року становить 32,2 %, при цьому в західних областях вона коливається в межах 52-61 %, а в південно-східних - 10-16,5 %.

Україні притаманна незначна щільність розселення з розбіжностями в регіонах.

У південно-східних областях вона не перевищує ЗО чоловік на 1 кв. км, а в західних і південно-західних в 2-2,5 раза вища і становить до 70 чоловік на 1 кв. км.

Відстань між селами і особливо до пунктового села, в якому знаходиться медичний заклад, має значні розбіжності, що доводиться враховувати при створенні мережі лікувально-профілактичних закладів первинного рівня.

Все це слід враховувати в процесі реформування системи охорони здоров'я як на сучасному етапі, так і надалі.

Складність розв'язання цих питань зумовлена загальними для міського та сільського населення проблемами: обмеженим фінансуванням, недостатністю сучасного діагностичного та лікувального обладнання, обмеженістю підготовки лікарів і середніх медичних працівників до роботи на засадах сімейної медицини. Досить негативно впливають соціальні умови життя в сільській місцевості, недостатність транспортних засобів, низький рівень оплати праці медичних працівників і численні складнощі в їх роботі.

Мережа лікувально-профілактичних закладів складалася протягом трива­лого часу. При її формуванні насамперед враховували специфіку системи розселення сільського населення з її географічними, економічними та соціаль­ними особливостями. Про це слід пам'ятати в процесі сучасної реорганізації.

Дільничний принцип надання первинної медичної допомоги фактично був започаткований в Україні земською медициною в 60-х роках XIX ст.

Мережа сільських дільниць досить інтенсивно розбудовувалась до Великої Вітчизняної війни. Значна увага цьому надавалась в повоєнні часи.

Поступово в міру розбудови мережі і зростання забезпеченості медичним персоналом в її формуванні набув чинності принцип етапності.

Організація медичного забезпечення на таких засадах зумовлена не тільки особливостями розселення сільських жителів, але й нагальними потребами надання, крім первинної, ще й вторинної та третинної лікувально-профілактич­ної допомоги.

/ етап - сільська лікарська дільниця забезпечує первинну медико-сані-тарну допомогу.

// етап - районні медичні заклади надають в основному вторинну (спеціалі­зовану) допомогу (первинна допомога на цьому етапі надається лише мешкан­цям районного центру та прилеглих до нього сіл - приписної дільниці).

/// етап - обласні лікарні та диспансери забезпечують вузькоспеціалізовану допомогу.

В сучасних умовах сформувався ще й IV етап, який представлений міжоб­ласними та державними спеціалізованими центрами. Крім того, в наданні медичної допомоги сільському населенню значну участь беруть і міські ЛПЗ

	Міські лікувально-профілактичні заклади	IV етап	Державні спеціалізовані центри

 

	Обласна лікарня	///  етап	Диспансери		Спеціалізовані лікарні

Центральна районна лікарня - // етап 

І етап		Дільнична лікарня	або	Амбулаторії
		Фельдшерсько-акушерські пункти (фельдшерські, акушерські)

Мал.  Лікувально-профілактичне обслуговування сільського населення.

Отже, на кожному наступному етапі населення отримує більш високу за ступенем складності медичну допомогу.

Залучення до медичного забезпечення сільського населення міських і обласних ЛПЗ дозволяє певною мірою зменшити розбіжності в рівнях забезпе­ченості міських та сільських мешканців (особливо це стосується стаціонарної допомоги).

Фактично рівні госпіталізації сільського та міського населення досить значні і майже однакові (до 20 %).

Значно складніше забезпечити сільське населення амбулаторно-поліклі-нічною допомогою, з огляду на те, що помітну роль в ній відігравали та продовжують відігравати середні медичні працівники. За даними 1997 р. тільки 2/5 всіх звертань (39,0 %), було здійснено до лікарів. Показникові притаманні суттєві коливання в розрізі областей. В середньому по Україні на 1 відвідування до лікаря припадає 1,6 відвідувань до середніх медичних працівників. В деяких областях це співвідношення становить 1:2 і навіть 1:5.

Це свідчить про нагальну потребу зміцнення ПМСД, необхідність більш активного запровадження засад сімейної медицини.

І Сільська лікарська дільниця організовується для надання медичної допо­моги мешканцям поселень, віддалених від районного центру. Кожний з її закладів виконує відповідні функції.

На кінець 1998 року в Україні налічувалося майже 3200 сільських лікарських дільниць.

На значній частині дільниць ПМСД надають лікарські амбулаторії, а на третині - дільничні лікарні, до складу яких входять і лікарські амбулаторії.

Чисельність лікарів на сільських дільницях протягом останніх років не змінюється і не перевищує 8,5-8,6 тисяч. У 1997 р. в середньому на одній сільській лікарській амбулаторії працювало 2 лікарі, а середня кількість насе­лення на дільниці становила 4,4 тисячі чоловік, тобто за цими узагальненими даними на 1 лікаря припадало приблизно 2200 чоловік.

Долікарську медичну допомогу сільським жителям забезпечують фельд­шерсько-акушерські пункти, кількість яких у 1999 р. становила 16197.

Слід відзначити їх недостатню укомплектованість середнім медичним персо­налом.

Це стосується також лікарських посад в амбулаторіях. До того ж значна частина сіл взагалі не має медичних закладів, що зумовлено передусім малою чисельністю населення.

Вказані обставини спонукають до пошуку різних організаційних форм, а саме виїзних та пересувних видів медичної допомоги.

Наявність значної кількості сіл з малою чисельністю населення та незадо­вільний стан шляхів сполучення стримують розвиток мережі ЛПЗ для забезпе­чення доступної лікувально-профілактичної допомоги.

Суттєве скорочення ліжкового фонду дільничних лікарень не слід розглядати як самоціль. В містах скорочення ліжкового фонду супроводжується розширен­ням стаціонарозамінюючої допомоги, в сільській місцевості це зробити досить складно. Скорочення ліжкового фонду дільничних лікарень необхідно компен­сувати збільшенням обсягу амбулаторно-поліклінічної допомоги.

Сільська лікарська дільниця відіграє важливу роль у наданні загально­доступної медичної допомоги, проведенні профілактичних і оздоровчих заходів.

При організації сільських дільниць враховується:

·         чисельність населення;

·         особливості його розселення;

·         площа території району;

·         відстань між поселеннями;

·         стан шляхів.

У регіонах і районах може бути різна кількість сільських лікарських дільниць. Число поселень на дільниці в середньому досягає дев'яти.

Ці особливості, як і малу щільність населення, зменшення числа жителів у селах, соціально-економічні зміни сільськогосподарського виробництва та інші слід враховувати при створенні, реорганізації, подальшому розвитку мережі ЛПЗ.

На кожному етапі діяльність усіх медичних закладів взаємопов'язана.

Керує нею головний лікар дільничної лікарні (амбулаторії).

Він відповідає за організацію лікувально-профілактичної допомоги, санітарно-епідеміологічний стан дільниці, роботу медичних закладів і безпосередньо підпорядкований головному лікарю району.

Багатопланова і різноманітна діяльність медичних закладів сільської лікарської дільниці потребує узгодженості їх дій.

Важливо визначити першочерговість певних лікувально-профілактичних і санітарно-оздоровчих заходів. їх здійснення значною мірою залежить від розробки головним лікарем обгрунтованих та реальних управлінських рішень, викладених у плані роботи дільниці.

/Завдання сільської лікарської дільниці: ⁹ надання лікувально-профілактичної допомоги населенню (амбулаторної, домашньої, на деяких дільницях - стаціонарної);

• проведення протиепідемічних заходів;

·         проведення заходів з охорони здоров'я матері та дитини (патронаж вагітних, динамічне спостереження за дітьми та підлітками, прийняття пологів при нормальному перебігу вагітності);

·         здійснення поточного санітарного нагляду за територією, об'єктами господарської діяльності, освітніми та виховними закладами;

·         вивчення стану здоров'я населення;

·         проведення заходів щодо гігієнічного виховання населення.

Головний заклад - дільнична лікарня чи самостійна лікарська амбула­торія.  В сільських дільничних лікарнях лікують переважно хворих терапевтич­ного профілю. Значну частину їх госпіталізують не стільки за медичними, скільки за соціальними показаннями (одинокі люди похилого віку, що потребу­ють догляду та проведення підтримуючого лікування). Протягом тривалого часу частка таких хворих коливалася в межах 40-60 %.

Дільничні лікарні малопотужні, їх кадрове та матеріально-технічне забез­печення недостатнє. Внаслідок зростання вимог до якості медичної допомоги населення тяжіє до закладів, які надають спеціалізовану та більш якісну допомогу.

Лікувально-профілактична допомога населенню включає:

Виявлення інфекційних захворювань

Організація та проведення поточноїдезінфекції

Амбулаторний прийом хворих

Надання допомоги вдома

Спостереження за контактними поінфекційних захворюваннях

Виконання призначень лікаря

Проведення профілактичних щеплень

Участь у диспансеризації хворихна хронічні захворювання та осібз факторами ризику (відбір хво-рих на прийом до лікаря, допомо-га лікарю під час прийому)

Здійснення заходів із дегельмінтизації

Патронаж вагітних і дітей _ч

Проведення поточного санітарногонагляду за об'єктами господарськоїдіяльності, школами, дитячимисадками, за територією населеногопункту

Медична допомога роділлям та породіллям

Здійснення санітарно-просвітньоїроботи

Диспансерне спостереження за дітьми

Підготовка санітарного активу, контроль за його діяльністю

Організація експертизи тимча-сової втрати працездатності

Здійснення заходів щодо профілак­тики сільськогосподарського травма-тизму та отруєння ядохімікатами

Основні напрямки діяльності фельдшерсько-акушерського пункту (ФАП)

Покращання медичного забезпечення сільського населення потребує збіль­шення обсягу лікарської допомоги. З огляду на це медичний персонал ФАПів має зменшити витрати часу на самостійне амбулаторне обслуговування хворих і обмежитись в лікувальній роботі переважно виконанням призначень лікаря.

Такі зміни можливі при належному укомплектуванні сільських дільниць лікарями і здійсненні ними систематичних прийомів хворих на ФАПах.

Покращання лікувально-профілактичної роботи можливе також за рахунок зменшення витрат часу на ведення медичної документації.

Центральна районна лікарня

Вторинна спеціалізована лікувально-профілактична допомога сільському населенню надається в районних медичних закладах.

Провідним закладом II етапу є центральні районні лікарні (ЦРЛ), кількість яких досягає 488. В них розміщена чверть ліжкового фонду держави.

ЦРЛ забезпечує надання спеціалізованої кваліфікованої допомоги насе­ленню району і є центром організаційно-методичної роботи, оскільки здійснює керівництво всіма лікувально-профілактичними закладами на території району, несе відповідальність за організацію та якість медичної допомоги.

Очолює роботу ЦРЛ головний лікар, який одночасно є головним лікарем району. Він здійснює загальне керівництво охороною здоров'я, відповідає за організацію медичної допомоги, за лікувально-діагностичну, профілактичну, адміністративно-господарчу та фінансову діяльність лікарні.

Виконання цих складних і багатопланових завдань покладено на відповідні структурні підрозділи у лікарні .

У випадках, коли потужність деяких ЦРЛ не дозволяє створювати спеціалі­зовані відділення (офтальмологічні, урологічні, травматологічні), створюють міжрайонні відділення.

Обласна лікарня

Надає спеціалізовану стаціонарну допомогу населенню закріплених районів;

·         консультативний прийом хворих закріплених районів;

·         впровадження в практику роботи ЛПЗ закріплених районів сучасних методів профілактики, діагностики та лікування;

·         підвищення кваліфікації медичного персоналу районних і дільничних ЛПЗ;

·         консультативна допомога медичним працівникам, організаційно-методичне керівництво;

·         розробка заходів, спрямованих на покращання спеціалізованої допомоги населенню закріплених районів за відповідним профілем.

Важливу роль у цій роботі відіграє організаційно-методичний кабінет, очолюваний заступником головного лікаря з медичного обслуговування

Напрямки організаційно-методичної роботи:

·         аналіз показників здоров'я населення;

·         аналіз показників роботи ЛПЗ району;

·         вивчення та розповсюдження передового досвіду роботи;

·         планування та організація виїздів спеціалістів ЦРЛ на сільські дільниці для консультативної допомоги населенню та лікарям;

·         планування та забезпечення проведення профілактичних медичних оглядів;

·         планування та організація підвищення кваліфікації медичних працівників районних і дільничних ЛПЗ;

·         розробка заходів щодо покращання медичного забезпечення населення району.