Для гр. 2 Б ЛС
ФІЗІОЛОГІЯ
Лекція
з теми: «ГРУПИ
КРОВІ. ПЕРЕЛИВАННЯ КРОВІ»
Перші в світі експерименти з переливанням крові відбулися в середині 1660-х
років в Англії. Процедура була вперше проведена між собаками та мала жахливий
вигляд: собаки були зв'язані, і кров передавалась
з артерій і вен на шиї через трубки зроблені з гусячого пір'я.
В 1818 році
англієць Бланделл здійснив перше переливання крові від
чоловіка до дружини. Жінка мала всі шанси померти від післяпологової кровотечі,
проте завдяки сміливому експерименту була врятована. Цей
випадок переливання крові
закінчився щасливо. Та описані багато чисельні смерті від перелитої крові, бо в
цих випадках кров донора була антигеном (чужорідною речовиною) для тих, кому
переливали кров.
1900 р.
стає знаковим у медицині, адже в цей час Карл Ландштейнер відкриває групи крові,
за що через 30 років отримає Нобелівську премію. Вчення Ландштейнера зумовило науковий
підхід до переливання крові від донора (людини, яка дає кров) реципієнту
(людині, якій переливають кров).
Цей видатний вчений
відкрив принципи сумісності та несумісності крові донора та реципієнта.
Зараз відомо, що на
мембрані еритроцитів знаходяться антигени. Найбільше значення з них мають
антигени системи АВО. Саме антигенна специфіка зумовлює групи крові. В системі
АВО є три
антигени: «А»,
«В»,
«О» - нуль. («О» - означає
відсутність антигенів А, В на мембрані еритроцитів). А та В
називаються аглютиногенами.
В плазмі крові більшості людей існують
антитіла: α (альфа) і β (бета), також є люди в яких відсутні «α» і «β», така відсутність позначається «о»(маленький нуль). Причиною
загибелі людей після переливання крові було склеювання еритроцитів у судинах
(аглютинація) з наступним гемолізом. Але смерть
наступала в випадках, якщо аглютиноген «А» крові донора зустрічався з однойменним
антитілом α, а аглютиноген «В»
крові донора зустрічався з антитілом β. Антитіла «α» і «β» називаються
аглютинінами. У крові одного індивідуума ніколи не зустрічаються однойменні
аглютиногени і аглютиніни. Саме тому треба переливати кров однієї групи.
Набір аглютиногенів і аглютинінів поділяє людей всього
світу на чотири групи крові, а саме:
І група (О) -має
"О"-аглютиноген, та- «α» і «β» аглютиніни;
II група (А) - в еритроцитах має
аглютиноген А, а у плазмі - аглютинін «β»;
III група (В) - в
еритроцитах є аглютиноген В, а у плазмі - аглютинін «α»;
IV група (АВ) - в
еритроцитах міститься аглютиногени А і В, а у плазмі аглютиніни відсутні.
Запам’ятаємо це у
вигляді таблиці:
|
Назва групи крові |
Аглютиногени |
Аглютиніни |
|
І (О) |
О |
α β |
|
II (А) |
А |
β |
|
III (В) |
В |
α |
|
IV (АВ) |
АВ |
о |
Можливі теоретичні випадки переливання крові, коли
аглютиногени донора зустрічаються з аглютинінами реципієнта:
Донор І
групи не має аглютиногену
(О) (тобто відсутність антигенів «А», «В»). З якими б аглютинінами при
переливанні крові цей «нуль» не зустрінеться (див таблицю) – аглютинації не буде, тому що
«А» крові донора не зустрінеться з однойменним антитілом α, а «В» крові донора не зустрінеться з β. Саме тому
теоретично донора першої групи називають універсальним донором. Теоретично кров донора першої групи сумісна з кров’ю реципієнта будь-якої групи крові.
Донор II
групи має аглютиноген
(А), якщо перелити таку кров реціпієнтам першої та третьої групи, то «А» крові
донора зустрінеться з однойменним антитілом α (див таблицю)
– буде аглютинація. Тому теоретично кров
донора другої групи сумісна з кров’ю
реципієнта власної та четвертої груп крові.
Донор III
групи має аглютиноген (В
), якщо перелити таку кров реціпієнтам першої та другої групи, то «В» крові
донора зустрінеться з однойменним антитілом β (див таблицю)
– буде аглютинація. Тому теоретично кров
донора третьї групи сумісна з кров’ю
реципієнта власної та четвертої груп крові.
Донор IV має (АВ)- аглютиногени. Якщо таку кров переливати реципієнтам першої, або
другої, або третьої груп крові, то завжди буде аглютинація, тому що в будь-якому
випадку «А» зустрінеться з α, а «В»
зустрінеться з β. Тому кров донора четвертої групи сумісна тільки з кров’ю
реципієнта такої ж групи крові.
В приведених
випадках слово «ТЕОРЕТИЧНО» означає, що на практиці переливають кров тільки
однієї групи, тому що в еритроцитах існує до 400 антигенів, які можуть
спричинити аглютинацію еритроцитів та їх гемоліз. Шок у таких пацієнтів
(реципієнтів) називають гемотрансфузійним.
Крім того, що кров
донора та реципієнта при переливанні повинна бути однієї групи – враховують
також резус-фактор, який повинен співпадати.
РЕЗУС-ФАКТОР.
У 85 % людей на
мембрані еритроцитів є так званий резус-фактор. Він визначається наявністю в
мембрані еритроцитів резус-антигену
«Д»:
якщо він присутній в еритроцитах, то така кров вважається резус-позитивною (Rh+
), а при його відсутності -резус-негативною (Rh~). Якщо резус-негативному індивідууму
переливають резуспозитивну кров, то це
призводить до розвитку гемотрансфузійного шоку.
Резус-фактор має велике
значення для нормального перебігу вагітності. Якщо у резус-негативної матері
розвивається резус-позитивний плід, то резус-аглютиногени плода проникають у
кров матері, що призводить до утворення у крові матері антирезус-аглютинінів.
Зазвичай це відбувається під час пологів, коли порушується плацентарний бар'єр.
Перша дитина може народитися здоровою, але
при повторній вагітності антирезус-аглютиніни з крові матері через плаценту
потрапляють у кров плода і призводять до аглютинації та гемолізу його
еритроцитів. При цьому плід народжується з гемолітичною жовтяницею або може
навіть загинути
ПЕРЕЛИВАННЯ КРОВІ
На сучасному етапі в клініці, коли рекомендації до
переливання крові обмежені і зазвичай вводиться (під час операцій, травми)
значний об'єм крові, потрібно переливати лише одногрупну кров. Для забезпечення
потреб практичної медицини кров'ю широко застосовують донорство. Донорство - це
здача невеликої кількості крові людьми для використання її з лікувальною метою.
Це не шкодить здоров'ю донорів, а, навпаки, стимулює процеси кровотворення. В
медичній практиці для часткового заміщення крові або відновлення гемодинамічних
констант використовують переливання кровозамінників. З цією метою
використовують лише ізотонічні та ізоонкотичні розчини (розчини, що мають такий
же осмотичний та онкотичний тиск, як і плазма крові). Найпростішим
кровозамінником є фізіологічний розчин - це 0,9 % розчин кухонної солі. Він є
ізотонічним.
МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ ГРУП КРОВІ В СИСТЕМІ АВО ЗА
СТАНДАРТНИМИ СИРОВАТКАМИ
На чисту білу площину нанести стандартні сироватки
першої, другої, третьої груп крові двох серій. У кожну краплю сироватки кутом
чистого скла (кожний раз міняючи) внести у десять разів меншу кількість крові).
За появою аглютинації необхідно спостерігати протягом 5 хвилин, потім
встановити групу крові. Якщо у сироватках І, II і III груп аглютинації немає,
значить це кров І групи; якщо аглютинація відбулася в сироватці І і III груп,
значить це кров II групи; якщо аглютинація відбувається в сироватці І і II груп
і відсутня в сироватці III групи, значить це кров III групи; якщо аглютинація
відбувається в сироватці І, II і III груп, то це свідчить про те, що
досліджувана кров IV групи.
МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ ГРУП КРОВІ ЗА ЦОЛІКЛОНАЛЬНИМИ
АНТИТІЛАМИ На сухій фарфоровій тарілці на 4 сектори склографом зробити написи
"анти-А", "анти-В", нанести у відповідний сектор по 1
краплі цоліклонів анти-А і анти-В. Куточком предметного сухого скла внести в
десять разів меншу кількість крові в обидві краплі цоліклонів. Погойдуючи
тарілку, спостерігати за перебігом реакції протягом 2,5 хвилини. Результат:
якщо аглютинації немає ні з цоліклоном анти-А, ні з цоліклоном анти-В, то кров
належить до першої групи; якщо аглютинація відбулася лише з цоліклоном анти-А,
кров належить до другої групи; якщо аглютинація відбулася лише з цоліклоном
анти-В, кров належить до третьої групи. При аглютинації еритроцитів в обох краплях
з цоліклоном кров буде належати до четвертої групи.
Комментарии
Отправить комментарий