15.05.20
ГРУПА 2 Б ЛС
ФІЗІОЛОГІЯ ЛЕКЦІЯ
ТЕМА: «ФІЗІОЛОГІЯ ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ »
ТИПИ ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Вчення про типи вищої нервової діяльності створене І.П. Павловим. В основу виділення типів вищої нервової діяльності він поклав три властивості двох фізіологічних процесів у корі - збудження і гальмування. До цих властивостей належать сила, урівноваженість, рухливість. Від працездатності кіркових нейронів залежить сила збудження та гальмування. Урівноваженість нервових процесів - це співвідношення між збудженням і гальмуванням. Рухливість збудження і гальмування визначається швидкістю зміни одного процесу іншим. І.П. Павлов виділив чотири типи вищої нервової діяльності: - сильний, неврівноважений, рухливий (нестримний тип); - сильний, врівноважений, рухливий (живий тип); - сильний, врівноважений, інертний (спокійний тип); - слабкий (тут все слабке: і сила, і врівноваженість, і рухливість). Ці типи були виведені експериментально на собаках. Однак, вони притаманні і людині. Тільки у людини не буває стовідсоткового переважання будь-якого з типів. І.П. Павлов встановив співпадання між його класифікацією типів вищої нервової діяльності і чотирма темпераментами за Гіппократом. Нестримний тип відповідає холеричному темпераменту, живий - сангвінічному, спокійний - флегматичному і слабкий - меланхолічному.
ПЕРША ТА ДРУГА СИГНАЛЬНІ СИСТЕМИ
Перша сигнальна система - це аналіз і синтез корою великих півкуль тих сигналів (подразнень), що надходять сюди із рецепторів організму. Ця система є спільною для тварин і людини. Формування в корі тимчасових зв'язків першої сигнальної системи у дитини починається через кілька днів після народження. Роль першої сигнальної системи полягає у відображенні мозком навколишньої дійсності. Діяльність першої сигнальної системи призводить до конкретно-чуттєвого відображення об 'єктивного світу, який включає в себе найпростіші форми пізнання: відчуття, сприйняття і уявлення. За сприйняття, переробку, аналіз і синтез сигналів першої сигнальної системи відповідає права півкуля. Людей з переважанням функціонування правої півкулі і як наслідок - логічного конкретнообразного мислення І.П. Павлов назвав "художнім" типом. У них переважає перша сигнальна система. Разом з тим у людини в процесі трудової діяльності і соціального суспільного розвитку з'явилась і розвинулась друга сигнальна система, пов'язана із словесним сигналом, що вимовляється, чується і бачиться. Слово І.П. Павлов назвав "сигналом сигналів". Утворення умовних рефлексів у людини на основі слова є якісною особливістю вищої діяльності людини. Перші ознаки розвитку другої сигнальної системи з'являються у дитини в другій половині 1-го року життя. Людина позначає словами все те, що вона сприймає рецепторами. Слово дозволяє відволіктися від конкретних предметів та явищ і є основою абстрактного мислення людини, яке проявляється логічним мисленням. Абстрактне відображення включає в себе більш складні, характерні тільки для людини, форми пізнання об'єктивної реальності - поняття, судження, висновки. Абстрактне мислення - продукт діяльності лівої півкулі мозку. І.П. Павлов людей з переважанням другої сигнальної системи назвав "розумовим" типом. Перша та друга сигнальні системи знаходяться у людини в тісному взаємозв'язку.
ФОРМИ ПСИХІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
МОВА
Мова - це прояв вищої нервової діяльності людини, вона спрямована на відображення об'єктивної реальності. За допомогою мови можливе спілкування між людьми. Мова є основою понятійного, абстрактного і логічного мислення. Інтелектуальна діяльність людини неможлива без мови. У корі великих півкуль локалізуються центри мови. В лівій півкулі в нижній лобовій звивині розміщений моторний центр мови Брока. Його ушкодження призводить до афазії: хворі розуміють мову, але говорити не можуть. У задніх відділах верхньої скроневої звивини локалізується сенсорний центр мови Верніке. При його ураженні людина не розуміє мови, але зберігає здатність спонтанно розмовляти плутаною мовою. Існують також центри письма (у потиличній частці) і читання (задній відділ лобової частки). Розташування центрів мови в лівій півкулі свідчить про тісний взаємозв'язок виникнення мови з трудовою діяльністю людини.
ПАМ'ЯТЬ
Пам'ять є функцією вищої нервової діяльності і проявляється збереженням інформації про подразник після припинення його дії. За проявами розрізняють наступні види пам'яті: 1) образну - відтворює образ об'єкта; 2) емоційну - коли у людини виникають певні емоції при згадці про події, що відбувалися раніше, або при аналогічній ситуації в даний час; 3) логічну - яка викликає міркування і думки. За якістю подразника розрізняють зорову, рухову, тактильну, нюхову та інші види пам'яті. За часом збереження пам'ять є короткочасна і довготривала. Ці види мають різні механізми виникнення. Механізм короткочасної пам'яті (наприклад, запам'ятовування номера телефону, якийтількищо сказали) полягає у циркуляції нервових імпульсів по замкнутих колах нейронних ланцюгів. Короткочасна пам'ять може легко порушуватися дією сторонніх сильних подразників, нейронними отрутами (алкоголь, нікотин), наркозом, гіпоксією. В основі довготривалої пам'яті лежать складні процеси, що пов'язані з активністю синтезу білкових молекул у нейронах великого мозку. Кандидатами на "молекули пам'яті" є такі біохімічні компоненти нервової тканини, як нуклеїнові кислоти (ДНК і РНК) та білки і їх комплекси з цукрами та ліпідами. Вони беруть участь у кодуванні значного об'єму інформації. Кора великих півкуль є основним місцем тривалого збереження інформації. До довготривалої пам'яті мають безпосереднє відношення лобові, скроневі і скронево-тім'яні ділянки кори. Центри пам'яті розташовані у лімбічній системі мозку (гіпокамп) та деяких ядрах таламуса. Ретикулярна формація стовбура мозку також бере участь у процесах пам'яті.
СВІДОМА ПОВЕДІНКА
Поведінка є функцією вищої нервової діяльності, без якої неможлива адаптація організму до постійних змін середовищ, в яких живе людина. Поведінковий акт складається з наступних послідовних стадій: аферентного синтезу, прийняття рішення, акцептора результату дії, формування поведінкової дії, поведінкової діяльності, оцінки досягнутого результату. У процесі аферентного синтезу вирішуються такі питання: "що робити?", "як робити" (включається пам'ять) і "коли робити?". Вся ця стадія триває лише мить. Прийняття рішення базується на аферентному синтезі. Механізм його відбувається в лобових частках. Формування акцептора результату дії дозволяє прогнозувати ознаки потрібного в даний момент майбутнього наслідку дії і поведінки їх із параметрами реального наслідку. Це дозволяє людині миттєво виправити помилку поведінки за частку секунди. Наступним етапом поведінки є поведінкова дія, у виконанні якої беруть участь соматична та вегетативна нервова система. Поведінкова дія має емоційне забарвлення. У регуляції поведінкового акту беруть участь передні відділи нової кори, лімбічна система, гіпоталамус та ретикулярна формація.
СВІДОМІСТЬ ТА ПІДСВІДОМІСТЬ
Вища нервова діяльність людини здійснюється на двох рівнях - свідомості та підсвідомості. Свідомість є відображенням об'єктивної дійсності. Вона регулює взаємозв'язки особистості з навколишнім середовищем і еволюційно сформувалась у людини в процесі загальної трудової діяльності. Свідомість є умовнорефлекторним процесом. Інтуїція, "передчуття", "творче натхнення", здогадки є підсвідомими реакціями. На рівні підсвідомості відбувається умовно-рефлекторна діяльність внутрішніх органів. Підсвідомі реакції проходять автоматично, вони швидші та "економніші", ніж свідомі. Підсвідомість не знаходиться в конфлікті зі свідомістю. Вона є першим ступенем усіх реакцій організму і підпорядкована свідомості. Лише свідомість є найвищим регулятором поведінки людини.
СОН
Сон є фізіологічною потребою організму. Третина життя людини проходить у стані періодичного сну. Дорослі люди повинні спати не менше 8-ми годин на добу, новонароджені -20 годин. За І.П. Павловым, сон є внутрішнє гальмування, іррадійоване, розповсюджене на всю масу півкуль і на нижчі відділи головного мозку. Тривала робота нейронів призводить до розвитку втоми, яка переходить у виснаження. Це може викликати серйозні порушення нормального функціонування нейронів кори і навіть їх загибель. У відповідь на втому в корі головного мозку виникає процес гальмування, який поширюється на всю кору та підкіркові відділи (проміжний і середній мозок). Під час сну втрачається зв'язок організму з навколишнім середовищем. При цьому органи чуття не сприймають нормальних подразнень, розслаблюються м'язи, дихання стає нечастим і глибоким, уповільнюється робота серця, знижуються артеріальний тиск, температура тіла, діяльність нирок. Сон є періодичним. Найбільш глибоким він є в перші дві години, потім настає спокійний сон, під час пробудження від якого людина може сповістити про сновидіння, пов'язані з переробкою інформації із зовнішнього середовища у збуджених ділянках кори - "сторожових пунктах". Оскільки аналітичносинтетична діяльність кори різко знижена через гальмування, що охопило її значну частину, то часто результат такої діяльності представлений у ірреальних картинах. Крім фізіологічного сну, розрізняють наркотичний, патологічний і гіпнотичний. Наркотичний сон виникає при дії наркотичних речовин, які спричинюють гальмування у корі. Патологічний сон настає при порушенні кровообігу в головному мозку, руйнуванні ділянок мозку. Гіпнотичний сон викликає гіпнотизер. Основою цього виду сну є також внутрішнє гальмування кори великих півкуль, але з вогнищем збудження, через яке гіпнотизер може навіяти потребу в тих або інших діях. Гіпнотичний сон часто використовують з лікувальною метою.
ЗВ'ЯЗОК ПСИХІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА СОМАТИЧНОГО СТАНУ ОРГАНІЗМУ
У багатьох випадках патологічні зміни функціональної діяльності внутрішніх органів виникають у людей не внаслідок ушкодження самих органів, а як результат розбалансування нервових регуляторних механізмів при перенапруженні психічної діяльності людини. Невротичні стани, при яких виникає порушення мозаїки і динаміки процесів збудження і гальмування в корі великих півкуль, призводять, наприклад, до виникнення болю в серці, які імітують біль ішемічної хвороби. Відомі випадки виникнення так званих "стресових виразок", цукрового діабету, інфаркту міокарда і багатьох інших хвороб при негараздах в психічній діяльності людини. Психічна діяльність без емоцій не існує. Емоції- це реакції організму на подразники зовнішнього, внутрішнього середовищ і соціальної сфери, що мають яскраво виражене суб'єктивне забарвлення і включають усі види відчуттів. Емоційна напруга супроводжується змінами функцій органів, інколи такими значними, що виражають собою "вегетативну бурю". Емоції, з одного боку, дуже корисні для життєдіяльності людини. В процесі еволюції вони сформувались як механізм адаптації. Крім того при емоційному підйомі покращується пам'ять, більш тонко працює інтелектуальна сфера, значно збільшуються і фізичні можливості людини. В основі цього лежить активація симпато-адреналової системи. Однак, з іншого боку, надмірні емоційні реакції, астенічні негативні емоції (страх, нудьга, переляк) можуть призвести до виникнення багатьох захворювань. "Страх, нудьга, сум - руйнують тіло, відкриваючи тим самим доступ до нього всіляким захворюванням" - говорив І.П. Павлов. Позитивні емоції важливі для збереження високої працездатності і здоров'я людини. І недарма латиняни говорили: "Bonus animus in mala re dimidium est mali" (Добрий настрій у біді наполовину зменшує біду).
Комментарии
Отправить комментарий