06.04.20
2 А СС ФІЗІОЛОГІЯ
ЛЕКЦІЯ З ТЕМИ: «ФІЗІОЛОГІЯ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ»
ЗМІНА ЇЖІ У ПОРОЖНИНІ РОТА
У ротовій порожнині відбувається апробація їжі, в результаті чого вона або
береться, або видаляється з рота. Жування. У результаті жувальних рухів
відбувається подрібнення їжі зубами. Жування здійснюється жувальними м'язами.
Старанне пережовування має велике значення для перетравлювання, оскільки добре
подрібнена їжа підлягає подальшій хімічній обробці. Жування - рефлекторний акт.
їжа в роті подразнює рецептори, по аферентних волокнах трійчастого нерва
подразнення передається в центр жування у довгастому мозку, а звідти по
еферентних волокнах трійчастого нерва - до жувальних м'язів. Слиновиділення. У
ротову порожнину слинними залозами секретується слина. До її складу входить 99
% води і 1 % неорганічних (солі кальцію, калію) і органічних речовин. До органічних
речовин належить білок, муцин і ферменти. Муцин відіграє роль при ковтанні їжі:
завдяки муцину харчова грудка стає слизькою і легко проходить через стравохід.
Ферменти слини - амілаза і мальтаза. Амілаза в слабколужному середовищі слини
розщеплює крохмаль (полісахарид) до мальтози (дисахариду). Мальтаза розщеплює
мальтозу до глюкози. Харчова грудка знаходиться в ротовій порожнині всього
15-18 с За такий короткий проміжок часу ферменти не встигають розщепити
крохмаль. їх дія продовжується при надходженні харчової грудки в шлунок, яка
знаходиться в ньому до того моменту, поки не просякне кислим вмістом шлунка
(20-30 хв). Слина, що виділяється привушними залозами, серозна, тобто в ній
немає муцину. Під'язикова залоза секретує слизову слину, а підщелепна має
змішаний секрет. Кількість і якість слини, що виділилась, залежить від
характеру їжі. Чим сухіша їжа, тим більше слини секретується. Наприклад, більше
слини виділяється при споживанні сухарів, ніж хліба. Найменше виділяється слини
при споживанні рідких продуктів (молоко і ін.). Інтенсивне слиновиділення
спостерігається при потраплянні в рот неїстівних несприйнятних речовин,
наприклад, кислоти. За добу у людини виділяється 600-800 мл слини. У людей, на
відміну від тварин, слиновиділення відбувається безперервно, а не лише при
вживанні їжі. Це пояснюється актом мови, при "сухій" ротовій
порожнині він ускладнюється. Регуляція слиновиділення. Слинні залози мають як
парасимпатичну, так і симпатичну іннервацію. Якщо в експерименті перерізати
парасимпатичний нерв, а потім подразнювати його кінець, що йде до залози, то
спостерігається сильне виділення рідкої слини. Якщо таке зробити з симпатичним
нервом - це призведе до виділення невеликої кількості, але густої слини.
Секреція слини - рефлекторний акт. Слиновиділення починається
умовнорефлекторно, тобто при дії умовних подразників (запах, вигляд їжі,
розмова або навіть думка про їжу) ще до потрапляння їжі в рот. Рефлекторна дуга
умовного рефлексу замикається в корі великих півкуль. Із моменту потрапляння
їжі в рот починається безумовно-рефлекторна регуляція. їжа подразнює рецептори
в порожнині рота, збудження по аферентних волокнах трійчастого, лицевого,
язикогорлового та блукаючого нервів передається в парасимпатичний центр
слиновиділення, який розташований у довгастому мозку. Звідси збудження по
еферентних волокнах, що входять до складу тих самих нервів, направляється до
слинних залоз. Симпатична іннервація слинних залоз здійснюється від бічних
рогів II-IV грудних сегментів спинного мозку. Ковтання. В результаті процесів
жування і слиновиділення формується харчова грудка. Рухом язика вона
просувається до його кореня. Потім грудка притискається до твердого піднебіння
й пересувається в глотку. Подразнюються рецептори, в результаті чого
скорочуються м'язи, які піднімають м'яке піднебіння, закриваючи сполучення з
носом. Потім піднімається під'язикова кістка і гортань, язик натискує на
надгортанник і закриває вхід у гортань. Таким чином харчова грудка не може
потрапити в дихальні шляхи. Не може вона повернутися і в рот, тому що цьому
заважає корінь язика, який на той час піднявся. Грудка потрапляє в стравохід,
який, скорочуючись, проштовхує її до шлунка. Тверда їжа по стравоходу рухається
протягом 8-ми с, а рідка - 3-х с Ковтання - рефлекторний акт. Центр ковтання
знаходиться в довгастому мозку.
ТРАВЛЕННЯ
В ШЛУНКУ Травними функціями
шлунка є депонування їжі, її механічна і хімічна обробка, порційна евакуація
харчового хімусу в кишечник. Харчовий хімус знаходиться в шлунку
протягом декількох годин. За цей час він набухає, розріджується, гідролізується
ферментами слини (всередині харчової грудки) і шлункового соку. СКЛАД І
ВЛАСТИВОСТІ ШЛУНКОВОГО СОКУ За добу секретується 2,0-2,5 л шлункового соку.
Він виробляється залозами шлунка: головними, парієтальними (обкладковими) і
додатковими. Чистий шлунковий сік - безколірна, прозора рідина, яка містить
соляну кислоту. Його рН становить 1,5-1,8. Шлунковий сік містить ферменти.
Пепсин виробляється головними гландулоцитами. Цей фермент розщеплює білок. Він
активний тільки в кислому середовищі. Під впливом пепсину білок в шлунку
розщеплюється до поліпептидів. Шлунковий сік дорослої людини має невелику
ліполітичну активність. Ліпаза шлункового соку має велике значення в гідролізі
жирів грудного молока під час вигодовування дітей. Фермент хімозин викликає
звурдження молока. Желатиназа розщеплює білок сполучної тканини - желатин.
Слиз, що входить до шлункового соку, містить мукоїди, які захищають слизову
оболонку шлунка від хімічних і механічних подразнень, а соляна кислота надає
йому бактерицидні властивості. 2.2. РЕГУЛЯЦІЯ
ВИДІЛЕННЯ ШЛУНКОВОГО СОКУ Шлункова секреція регулюється нервовими і
гуморальними механізмами. Розрізняють три фази секреції: мозкову, шлункову та
кишкову. Мозкова фаза - складнорефлекторна, тобто шлунковий сік виділяється умовно-
і безумовнорефлекторно. Мозкова фаза запускається умовними рефлексами, які
викликаються виглядом, запахом, словом про їжу. Потім, при потраплянні їжі в
рот, включаються безумовнорефлекторнімеханізми: їжа подразнює рецептори
порожнини рота, збудження надходить у довгастий мозок, а звідти по блукаючому
нерву - до шлунка, стимулюючи виділення шлункового соку. Цей сік був названий
І.П. Павловим "апетитним", "запальним". Шлункова фаза
секреції починається з моменту надходження харчової грудки в шлунок, вона
зумовлена нервовими і гуморальними механізмами. Харчовий хімус, заповнюючи
шлунок, подразнює механорецептори слизової, імпульсація по аферентних волокнах
блукаючого нерва передається в секреторний центр довгастого мозку і звідти по
еферентних волокнах в складі того ж блукаючого нерва повертається до залоз
шлунка, стимулюючи їх діяльність. Під час шлункової фази до нервових
приєднуються гуморальні механізми. Гуморальними подразниками є гастрин,
ацетилхолін. Гастрин виробляється клітинами слизової шлунка і активується
тільки в кислому середовищі. Із шлунка цей гормон всмоктується в кров і через
неї діє на залозистий апарат шлунка, активуючи його. Вивільнення гастрину
посилюється продуктами гідролізу білків, екстрактивними речовинами м'яса й
овочів. Стимулююче значення для шлункової секреції має гістамін, який
утворюється в слизовій шлунка. Його виділення посилюється в присутності
ацетилхоліну і гастрину. Дія гістаміну опосередковується також через кров,
тобто гуморальним шляхом. Кишкова фаза
шлункової секреції починається з моменту надходження першої порції кислого
хімусу в дванадцятипалу кишку. Стимулюючі та гальмівні впливи з кишки на
шлункову секрецію здійснюються нервовими і гуморальними механізмами. Нервові
впливи з механо- і хеморецепторів кишки через секреторний блукаючий нерв
рефлекторно посилюють шлункову секрецію і сприяють травленню хімусу, який
залишився в шлунку. Однак найбільше значення в цій фазі мають не рефлекторні, а
гуморальні механізми, які регулюються гормонами шлунково-кишкового тракту. Так,
при надходженні кислого вмісту шлунка в дванадцятипалу кишку в ній знижується
рН (із слабколужного стає кислим). У цих умовах слизова кишки виділяє секретин
і холецистокінінпанкреозимін, які всмоктуються в кров і, надходячи до залоз
шлунка, гальмують їх секрецію, але стимулюють виділення пепсиногену. Продукти,
що утворюються при гідролізі жиру, мають здатність підвищувати виділення
холецистокініну-панкреозиміну, що також гальмує шлункову секрецію в кишковій
фазі. Гальмівний вплив проявляють і такі гормони, як ентерогастрин, серотонін,
бульбогастрон, соматостатин. При всмоктуванні в кров продуктів гідролізу
білків, навпаки, настає стимуляція шлункової секреції. Гальмування виділення
шлункового соку спостерігається також при негативних емоціях, больових подразниках,
посиленій фізичній роботі. Реалізація цих впливів здійснюється через симпатичну
нервову систему. 2.3. МОТОРНА ФУНКЦІЯ
ШЛУНКА Моторна функція шлунка полягає у скороченні його гладких м'язів. Ця
функція забезпечує депонування в шлунку прийнятої їжі, перемішування її із
шлунковим соком, пересування до виходу в кишечник і порційну евакуацію хімусу в
дванадцятипалу кишку. Розрізняють тонічні скорочення шлунка, які підтримують
постійний внутрішньопорожнинний тиск і відповідність об'єму шлунка до об'єму
їжі. Скорочення стінок шлунка починаються на великій кривизні в ділянці
входження в нього стравоходу, а потім розповсюджуються уздовж стінок у напрямку
до пілоричної частини. Моторику шлунка стимулює блукаючий нерв. Симпатичний
нерв, навпаки, гальмує рухову активність шлунка. Існують і гуморальні механізми
регуляції моторики. Такі гормони шлунковокишкового тракту, як мотилін і гастрин
підсилюють, а холецистокінін-панкреозимін, шлунковоінгібуючий пептид та
бульбогастрон гальмують її. Продукти гідролізу жиру, що надходять у кров, також
гальмують моторику шлунка. Залежно від консистенції, харчовий хімус знаходиться
в шлунку протягом 3-Ю год. Найдовше затримується жирна їжа, а білкова
затримується довше, ніж вуглеводна. Перехід харчової кашки зі шлунка в дванадцятипалу
кишку відбувається не безперервно, а порціями, при рефлекторному розслабленні
пілоричного сфінктера. Внаслідок того, що в шлунку є кисле середовище, при його
скороченні кислий хімус підходить до пілоруса і подразнює рецептори слизової.
Збудження йде в центральну нервову систему і звідти -до пілоричного сфінктера,
який при цьому відкривається: таким чином порція кислого хімусу потрапляє у
лужне середовище дванадцятипалої кишки. Перехід хімусу відбувається доти, поки
реакція в дванадцятипалій кишці не стане кислою. Кислота подразнює рецептори
слизової кишки і сфінктер рефлекторно закривається. Він залишається закритим до
того часу, поки реакція в кишці не стане знову лужною завдяки її нейтралізації
жовчю та кишковим соком. Тоді сфінктер знову відкривається і пропускає чергову
порцію хімусу з шлунка. Цей рефлекторний акт називається пілоричним затульним
рефлексом.
ТРАВЛЕННЯ У ДВАНАДЦЯТИПАЛІЙ КИШЦІ Харчовий хімус у
дванадцятипалій кишці перетравлюється під дією травних соків підшлункової
залози, а також жовчі. В результаті білки, жири і вуглеводи підлягають
розщепленню до речовин, які надалі можуть всмоктуватися в кров і лімфу.
СКЛАД,
ВЛАСТИВОСТІ, РЕГУЛЯЦІЯ ВИДІЛЕННЯ ПІДШЛУНКОВОГО СОКУ Підшлунковий сік - безколірна рідина, має лужну реакцію і
містить ферменти, які розщеплюють білки, жири і вуглеводи. Лужна реакція
створюється гідрокарбонатами. Протеолітичні ферменти (трипсин, хемотрипсин,
карбоксиполіпептидаза) розщеплюють білки до пептидів і амінокислот. Ці
ферменти виробляються підшлунковою залозою в неактивному стані. Трипсиноген
(неактивна форма ферменту) переходить у трипсин (активна форма ферменту) під
впливом ентерокінази, яка утворюється слизовою кишечника. Трипсин активує
хемотрипсиноген, перетворюючи його в хемотрипсин. Протеолітичні ферменти
підшлункового соку діють тільки в лужному середовищі, на відміну від пепсину
шлункового соку. Ліполітичні ферменти (ліпаза, фосфоліпаза) розщеплюють жири і
фосфоліпіди до жирних кислот і гліцерину. Ці ферменти діють тільки в лужному
середовищі і розщеплюють жири, які раніше були емульговані жовчю. Амілолітичні
ферменти (амілаза, мальтаза, лактаза) гідролізують вуглеводи. Амілаза розщеплює
полісахарид крохмаль до дисахаридів. Мальтаза розщеплює дисахарид мальтозу до
глюкози. Лактаза розщеплює молочний цукор до моносахариду глюкози. Секреція
панкреатичного соку починається з умовних подразників, ще до потрапляння їжі в
рот: запаху, вигляду страви і навіть у людини при розмові про їжу. Посилюється
соковиділення при дії їжі на рецептори порожнини рота. Секреторним нервом є
блукаючий нерв. Центр соковиділення знаходиться в довгастому мозку. Симпатичні
нерви гальмують виділення соку підшлункової залози. Тому негативні емоції, біль
та інші стани, які збуджують симпатичну нервову систему, гальмують секрецію. Із
моменту потрапляння хімусу в дванадцятипалу кишку панкреатична секреція є
максимальною і опосередковується нейрогуморальними механізмами. Це можна
довести експериментальним шляхом: підшлункова залоза продовжує секретувати і
після перерізу нервів, що її іннервують. Гуморальними стимуляторами
панкреатичної секреції є гормони секретин і холецистокінінпанкреазимін, які
виробляються слизовою дванадцятипалої кишки. Ці гормони утворюються тільки при
потраплянні кислого хімусу в лужне середовище кишки. Далі активні гормони
всмоктуються в кров і доставляються до підшлункової залози, стимулюючи її
нервово-залозистий апарат і викликаючи соковиділення. Якщо в хімусі міститься
багато жиру, це сприяє утворенню значної кількості холецистокінінпанкреазиміну.
2.2. ЖОВЧ. ПРОЦЕСИ ЖОВЧОУТВОРЕННЯ ТА ЖОВЧОВИДІЛЕННЯ Крім підшлункового соку, в
дванадцятипалу кишку виділяється жовч. Жовч утворюється гепатоцитами печінки
постійно (800-1000 мл на добу) і накопичується в жовчному міхурі, звідки 445
надходить у дванадцятипалу кишку тільки в процесі травлення при наявності в ній
жирної їжі. Розрізняють міхурову і печінкову жовч, які відрізняються густиною і
концентрацією. У міхурі відбувається часткове всмоктування води, тому міхурова
жовч густіша і має темніше забарвлення. До складу жовчі входить вода, жовчні
кислоти і жовчні пігменти, а також холестерин, лецитин. Пігменти жовчі
утворюються з гемоглобіну, який вивільнився після руйнування еритроцитів.
Реакція жовчі слабколужна. Тільки в присутності жовчі відбувається гідроліз і
всмоктування жирів. Жовчні кислоти емульгують жири, тобто зменшують поверхневий
натяг хімусу, жир розпадається на дрібненькі частинки, утворюється жирова
емульсія. В такому емульгованому вигляді жир гідролізується ліпазою соку
підшлункової залози на гліцерин і жирні кислоти. Жовч активує ліпазу. Далі
жовчні кислоти утворюють комплекси з жирними кислотами і в такому вигляді жирні
кислоти всмоктуються у кишечнику.
ТРАВЛЕННЯ
У ТОНКІЙ КИШЦІ У тонкій
кишці під впливом кишкового соку відбувається остаточний гідроліз усіх харчових
речовин до стадії мономерів і всмоктування їх в кров і лімфу. Травлення в
тонкій кишці відбувається спочатку в її порожнині - порожнинне травлення, а
потім в зоні кишкового епітелію за допомогою ферментів, які фіксуються на
мікроворсинках кишкового епітелію - пристінкове або мембранне травлення.
КИШКОВА СЕКРЕЦІЯ Кишкові залози
знаходяться в слизовій оболонці дванадцятипалої і всієї тонкої кишки. Ці
залози секретують кишковий сік - мутну, в'язку слабколужну рідину. За добу
утворюється близько 1,8 л соку. Кишковий сік містить такі ферменти, як
пептидази, ліпаза, амілаза, мальтаза, лактаза. Пептидази розщеплюють
поліпептиди до амінокислот. Таким чином, у кишечнику відбувається остаточне розщеплення
білка до амінокислот. Кишковий сік містить до 20 ферментів, які беруть участь у
завершальному етапі гідролізу. Крім травної функції, кишковий сік захищає
слизову оболонку, підтримує хімус у рідкому стані, сприяє лужній реакції
кишкового вмісту. Кишковий сік виділяється рефлекторно тільки під час
потрапляння хімусу в кишечник при подразненні механо- і хеморецепторів
слизової. Місцеве механічне і хімічне подразнення (продукти гідролізу білка,
жиру, кислоти) слизової кишки хімусом викликає рефлекторне соковиділення в
кишечнику. Секреторними нервами є парасимпатичні нерви. Виділення кишкового
соку посилюється гуморальними механізмами, а саме такими гормонами, як
секретин, холецистокінін-панкреазимін, мотилін. 446 3.2. ВСМОКТУВАННЯ
Всмоктування - це перехід поживних речовин з порожнини травного тракту у
внутрішнє середовище організму - кров і лімфу. Всмоктування відбувається в
будь-якому відділі шлунковокишкового тракту, але в основному - в тонкій кишці.
У ротовій порожнині всмоктуються лікарські форми (валідол, нітрогліцерин), в
шлунку - алкоголь, в товстій кишці - вода і закінчується всмоктування невеликої
кількості продуктів гідролізу білків, жирів, вуглеводів, які не всмоктались в
тонкій кишці. Стінки тонких кишок спеціально пристосовані для всмоктування.
Завдяки наявності в стінці кишечника складок, ворсинок і мікроворсинок загальна
поверхня, на якій відбувається всмоктування, складає 200 м^. Ворсинка є
структурною основою всмоктування. На мембранах мікроворсинок відбувається
кінцевий гідроліз речовин - мембранне травлення. Кожна ворсинка має артеріолу,
яка розпадається на капіляри, і вену, а також лімфатичний капіляр і
гладком'язові клітини, завдяки яким ворсинки скорочуються. При цьому вміст
лімфатичного капіляра витискується в більшу лімфатичну судину, а потім м'язи
розслаблюються і лімфатичний капіляр знову присмоктує розчин з порожнини
кишечника. Таким чином, рух ворсинок є важливим у процесі всмоктування. За добу
в тонкій кишці всмоктується до 8 л води, 100 г електролітів, 100 г білка, 100 г
жиру і декілька сотень грамів вуглеводів. Рухова активність ворсинок
стимулюється продуктами розпаду харчових речовин, такими як амінокислоти,
глюкоза, а також жовчні кислоти. Гормони слизової кишечника мотилін і вілікінін
посилюють рух ворсинок, а отже, і саме всмоктування. Розрізняють два механізми
всмоктування - пасивний транспорт без затрат енергії (дифузія, осмос,
фільтрація) і активний транспорт - із затратами енергії та
молекулами-переносниками. Всмоктування солей і води. За добу в кишечник
надходить до 6-8 л рідини (враховуючи травні соки), а виводиться з калом тільки
150 мл. Решта води всмоктується в кров. Вода всмоктується в шлунку, в тонкій і
товстій кишках, основна її кількість - у тонкій кишці. Вода переходить із
кишечника в кров за осмотичним градієнтом. Тому всмоктування глюкози,
амінокислот і особливо мінеральних солей сприяє одночасному надходженню води.
Разом з водою всмоктуються і водорозчинні вітаміни. Мінеральні солі
всмоктуються в основному в кишечнику і пасивним, і активним транспортом. Всмоктування
продуктів гідролізу вуглеводів. Вуглеводи всмоктуються у вигляді моносахаридів
(глюкози, галактози, фруктози) в тонкій кишці. Глюкоза переходить у кров
активним транспортом за допомогою білка-переносника, який приєднує до себе
натрій і глюкозу. За відсутності натрію всмоктування глюкози сповільнюється в
100 разів. Моносахариди, що всмокталися, потрапляють у ворітну вену, яка несе
венозну кров із непарних органів черевної порожнини у печінку. Частина глюкози
затримується печінкою і з неї синтезується глікоген - вуглеводне депо. Інша
частина глюкози попадає в загальний кровотік, розноситься по всьому організму і
використовується як основний енергетичний матеріал. Всмоктування продуктів
гідролізу білків. Продукти гідролізу білків всмоктуються у вигляді амінокислот,
ди- і трипептидів в тонкій кишці. Всмоктування відбувається активним
транспортом за участю молекули-переносника із затратою енергії у формі АТФ.
Всмоктавшись у кров, амінокислоти потрапляють по системі ворітної вени в
печінку, де значна частина їх використовується для синтезу білків крові.
Рознесені кров'ю з печінки амінокислоти виконують пластичну функцію:
будівельний матеріал клітин, гормонів, ферментів, гемоглобіну та ін.
Амінокислоти використовуються клітинами і для енергетичних цілей. Всмоктування
продуктів гідролізу жирів. Продукти гідролізу жиру - жирні кислоти,
моногліцериди, фосфоліпіди, холестерин - найактивніше всмоктуються в
дванадцятипалій і порожній кишці. Всмоктування жиру залежить від емульгування
їх жовчю. Продукти гідролізу жиру в порожнині кишки з'єднуються з жовчними
кислотами, утворюючи міцели. Міцели за механізмом активного транспорту
проникають в кишкові епітеліоцити, де солі жовчних кислот залишають міцелу,
виконавши транспортну роль. В епітеліоцитах відбувається синтез нових
тригліцеридів, властивих даному організму. Тут утворюються хіломікрони, до
складу яких входять знову утворені тригліцериди, фосфоліпіди і холестерин.
Хіломікрони шляхом піноцитозу всмоктуються в лімфатичні судини. До 90 % жиру
всмоктується з кишечника в лімфу. Тому через 3- 4 години після приймання жирної
їжі лімфатичні судини заповнені лімфою, яка за кольором нагадує молоко.
Невелика кількість (10-20 %) жиру всмоктується відразу в кров разом із
жиророзчинними 447 вітамінами. Всмоктавшись у лімфу і кров, жири потрапляють у
загальний кровотік. Більша частина жиру відкладається в жирових депо, звідки
використовується для енергетичних і пластичних цілей. МОТОРИКА
ТОНКОЇ КИШКИ Основним видом моторики кишечника є перистальтика, яка виникає
при узгодженому скороченні циркулярних і поздовжніх м'язових шарів кишкової
стінки. При цьому вище харчового хімусу утворюється звуження, а нижче -
розширення порожнини кишки. Харчова кашка витискується в розширену частину
кишечника. Хвилеподібні рухи, які відбуваються один за одним, проходять уздовж
усього кишечника, внаслідок чого харчова кашка проштовхується до прямої кишки.
Подразниками перистальтичних рухів є місцеве механічне подразнення харчовим
хімусом. Ось чому груба їжа викликає посилення перистальтики кишечника. Це
рефлекторний акт. Парасимпатичні нерви активізують моторику кишечника, а
симпатичні — пригнічують. Посилюють моторику і гормони: мотилін, гастрин,
гістамін, брадикінін, а також продукти гідролізу, кислоти і луги. Кишечник має
здатність періодично самостійно скорочуватись під впливом імпульсів, які
генеруються в його гладком'язових клітинах. Це явище має назву автоматизму.
Якщо вирізати в експерименті кусок кишки і помістити її в живильний розчин, то
вона буде скорочуватись, незважаючи на те, що зв'язок з організмом перерваний.
АКТ ДЕФЕКАЦІЇ
Дефекація - випорожнення кишечника - є рефлекторним актом і настає
внаслідок подразнення механорецепторів прямої кишки каловими масами. Сфінктери
(внутрішній і зовнішній) закривають вихід із кишки. При перистальтичному скороченні
гладких м'язів прямої кишки і розслабленні м'язів-сфінктерів кал виходить
назовні. Центр дефекації локалізується в поперековокрижовому відділі спинного
мозку. Через парасимпатичні нерви тонус сфінктерів зменшується, а перистальтика
збільшується, симпатичні впливи протилежні. Це мимовільний рефлекс.
Однак на спинальні центри впливають розташовані вище центри головного мозку,
включаючи кору великих півкуль, що робить акт дефекації довільним.
Комментарии
Отправить комментарий