2 А ЛС 01.02 22 ФІЗІОЛОГІЯ Лекція з теми : «ФІЗІОЛОГІЯ КРОВІ» СИСТЕМА КРОВІ

 

ДЛЯ ГР 2 А ЛС   01.02 22   ФІЗІОЛОГІЯ

Лекція з теми : «ФІЗІОЛОГІЯ КРОВІ»

СИСТЕМА КРОВІ

 Кров - це рідка тканина організму, що циркулює у системі замкнених трубок - кровоносних судинах. Міжклітинна речовина її перебуває у рідкому стані і називається плазмою. У ній містяться формені елементи: еритроцити (червоні кров'яні тільця), лейкоцити (білі кров'яні тільця), тромбоцити (кров'яні пластинки). За об'ємом плазма становить 55-60 % від усієї циркулюючої крові, а формені елементи - 40-45 %. Гематокрит - це відношення об'єму клітинних елементів до об'єму крові. Об'єм циркулюючої крові є однією із констант внутрішнього середовища організму і залежить від віку, статі, функціонального стану людини. У дорослих кількість крові становить 6-8 % від маси тіла. Так, в організмі молодої людини вагою 70 кг циркулює 5-6 л крові. В нормальних умовах 75 % всієї крові циркулює в судинах, а 25 % її знаходиться в кров'яних депо (селезінка, печінка, шкіра). Звідси кров може надходити в судинне русло при потребі збільшення об'єму циркулюючої крові.

 

ПЛАЗМА КРОВІ

Плазма крові містить 91 % води і 9 % сухого залишку - це органічні сполуки (білки, глюкоза, амінокислоти, сечовина, сечова кислота та ін.) та неорганічні солі. Білковий склад плазми крові: Білки плазми (альбуміни, глобуліни (альфа-, бета-, гаммаглобуліни) та фібриноген) становлять близько 7 % об'єму плазми (65-85 г/л). Найбільшу частку складають альбуміни - 40 г/л. Білки плазми крові виконують наступні функції:

 1. Альбуміни створюють онкотичний тиск, регулюють об'єм циркулюючої крові та інтенсивність утворення сечі.

 2. Альбуміни є білковим резервом організму, з якого утворюються амінокислоти.

 3. Альбуміни та глобуліни (альфа- і бета-) виконують транспортну функцію, переносячи гормони, залізо, ліпіди тощо.

 4. Гамма-глобуліни є антитілами, вони виконують захисну функцію, беручи участь в забезпеченні імунітету (стійкість організму до інфекційних захворювань).

5. Білки крові підтримують її в'язкість, а це призводить до підтримання тиску в судинах.

6. Білки мають буферні властивості, тобто зберігають сталість реакції крові.

7. Фібриноген бере участь у згортанні крові і, таким чином, зупинці кровотечі.

 Кількість глюкози у крові коливається в межах 3,33-5,55 ммоль/л. Вона є основним, а для нейронів мозку- єдиним джерелом енергії. При зменшенні концентрації глюкози нижче 2,22 ммоль/ л у людини виникає гіпоглікемічна кома, яка супроводжується втратою свідомості, порушенням кровообігу та дихання.

У плазмі крові знаходяться мінеральні солі, в основному Na+ , К + , СІ- , НСО3- , HPO4 . їх концентрація становить близько 0,9 % маси плазми. Такі мікроелементи, як мідь та залізо містяться в досить малій кількості. Постійність концентрації іонів у плазмі має важливе значення для життєдіяльності організму, і тому прискіпливо контролюється регуляторними системами. Порушення цієї регуляції є небезпечним для життя.

 

 

 

 

ФІЗИКО-ХІМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ КРОВІ

 

        ОСМОТИЧНИЙ ТИСК КРОВІ

Осмотичним називається такий тиск, який створюється мінеральними речовинами, що розчинені у плазмі та формених елементах крові. В основному осмотичний тиск створюється солями плазми. Білки в плазмі становлять частину тиску, яку називають онкотичним тиском. Осмотичний та онкотичний тиски відіграють велику роль у забезпеченні водно-сольового обміну між плазмою та тканинами.

     Якщо еритроцити помістити у розчин з вищим, ніж у крові, осмотичним тиском (такий розчин називається гіпертонічним), то вони втрачають воду і зморщуються. А у розчині з меншим, ніж у крові, осмотичним тиском (гіпотонічний) еритроцити внаслідок входу в них води набухають, їх розмір збільшується, і вони лопаються та руйнуються. Гемоглобін при цьому виходить з еритроцитів, розчиняється в плазмі, а кров набуває вигляду "лакової". Руйнування еритроцитів у гіпотонічному розчині називається осмотичним гемолізом. Гемоліз може настати і при введенні у кров токсичних речовин (наприклад, ефіру, бензину, хлораміну, аміаку). Тоді говорять про хімічний гемоліз. При дії на еритроцити зміїної отрути, отрути бджіл та скорпіонів говорять про біологічний гемоліз. Гемоліз також спостерігається при переливанні людині несумісних груп крові. При цьому в крові з'являються гемолізини, які руйнують ті еритроцити, що вводяться. Механічний гемоліз може виникнути при перемішуванні чи порушенні правил транспортування. Гемолізована кров непридатна для переливання.

РЕАКЦІЯ КРОВІ

Реакція крові (рН) зумовлена співвідношенням в ній водневих та гідроксильних іонів. В нейтральному середовищі рН становить 7,0, в кислому - менше 7,0, а в лужному - більше 7,0. Реакція крові є слабколужною. В артеріальній крові рН становить 7,4, а у венозній - 7,36. Життя можливе лише при зміщенні рН у вузькому діапазоні, а саме - від 7,0 до 7,8. Якщо ці коливання будуть більшими, то метаболізм клітин порушується. Однак у здоровому організмі, навіть при значному надходженні у кров кислот та лугів, її реакція не виходить за межі норми. Це можливе завдяки наявності буферних систем, які зв'язують гідроксильні та водневі іони і забезпечують постійність рН. До буферних речовин належать гемоглобін, бікарбонати, фосфати та білки. Найпотужнішим є гемоглобіновий буфер. Збереженню сталості рН сприяє функціонування легень, нирок, шлунка, кишок, потових залоз. Через нирки та потові залози виводиться надлишок лугів і кислот. При інтенсивній м'язовій роботі виділяється багато молочної кислоти, яка надходить у кров. Це призводить до зростання рН крові в кислу сторону. Після припинення роботи величини рН повертаються до норми. Деякі захворювання теж викликають зміщення рН крові в кислу сторону. Зміщення рН крові ближче до кислого середовища називається ацидозом, а до лужного - алкалозом.

ГУСТИНА ТА В'ЯЗКІСТЬ КРОВІ

Густина крові вища від щільності води за рахунок розчинених у ній речовин. Величину в'язкості крові визначають відносно в'язкості води, яка береться за 1. В'язкість крові становить 5,0. Вміст у крові формених елементів, особливо еритроцитів, білкових молекул збільшує в'язкість крові. За рахунок в'язкості кров створює опір кровотоку.

ФУНКЦІЇ КРОВІ

Дихальна функція: проходячи через капіляри легень, кров віддає вуглекислий газ і забирає кисень; проходячи через капіляри органів, кров віддає їм кисень і забирає вуглекислий газ.

Трофічна функція: в процесі травлення в кров надходять поживні речовини і розносяться по всіх органах, до кожної клітини. Екскреторна функція: в процесі життєдіяльності в клітинах та тканинах утворюються кінцеві продукти обміну речовин, що є шкідливими для організму. Через міжтканинну рідину вони надходять у кров і транспортуються нею до органів виділення: нирок, потових залоз.

Терморегуляторна функція: підтримує сталість температури тіла. Це відбувається наступним чином: кров нагрівається в енергоємних органах (печінка, м'язи) і переносить тепло до менш енергоємних органів та до шкіри, через яку іде тепловіддача.

Регулююча функція: через кров опосередковується один із механізмів регуляції всіх функцій організму - гуморальна регуляція. Суть її полягає в тому, що в кров потрапляють гормони та інші фізіологічно активні речовини. Вони розносяться кров'ю по всьому організму і таким чином діють на органи, змінюють їх функціональну діяльність. Захисна функція полягає у захисті організму від бактерій, вірусів, генетично чужих клітин та речовин. Кров бере участь у створенні імунітету - здатності організму протистояти інфекційним захворюванням. До захисної функції крові належить її здатність до згортання, яке зупиняє кровотечу. Перераховані функції крові спрямовані на підтримання гомеостазу організму.

ХАРАКТЕРИСТИКА ЕРИТРОЦИТІВ

Еритроцити людини являють собою круглі двояковвігнуті без'ядерні "клітини" з діаметром 356 близько 7,5 мкм. Мембрана цих клітин досить пружна, завдяки чому еритроцит може легко змінювати свою форму і проходити через найдрібніші капіляри, де відбувається газообмін. У цитоплазмі еритроцитів знаходиться гемоглобін, середній  рівень якого в нормі - 120-140 г/л. , що дає можливість еритроцитам транспортувати кисень та вуглекислий газ. При гемолізі (руйнуванні еритроцитів), коли гемоглобін виходить у плазму крові, ця функція втрачається. Крім газів, еритроцити переносять біологічно активні речовини.

Еритроцити утворюються у червоному кістковому мозку і циркулюють у крові, виконуючи свої функції протягом 120 днів, після чого руйнуються в клітинах ретикулоендотеліальної системи (печінка, селезінка). У нормі в крові здорового чоловіка знаходиться така кількість еритроцитів: (4,5-5,0) помножити на 10 (у дванадцятому ступіні) на літр;  а у жінок - (4,0-4,5) помножити на 10 (у дванадцятому ступіні) на літр.

 Підвищення концентрації еритроцитів понад норму називається еритроцитозом, а зниження - еритропенією. Ці коливання спостерігаються при різних захворюваннях. Проте еритроцитоз може виникати і при деяких фізіологічних станах: під час інтенсивної м'язової роботи, при перебуванні людини на великих висотах. Цей процес пояснюється пристосуванням організму до нестачі кисню.

ГЕМОГЛОБІН

В еритроцитах знаходиться речовина – білок червоного кольору - гемоглобін. Молекула гемоглобіну містить 1 молекулу білка глобіну і 4 молекули гему, до складу якого входить атом заліза, що має здатність приєднувати та віддавати кисень

Гемоглобін зв'язується з газами, утворюючи наступні сполуки:

Оксигемоглобін - це сполука гемоглобіну з киснем, вона утворюється в капілярах легень, та транспортується до капілярів тканин в артеріальній крові.

Карбгемоглобін - це сполука гемоглобіну в нормі з вуглекислим газом. Таким чином глобін переносить вуглекислий газ від капілярів тканин до капілярів легень. Карбоксигемоглобін (НвСО) - це сполука гемоглобіну з чадним газом при отруєнні від чаду при  пожежах, від вугільних печок, від автомобілів в гаражах тощо. На противагу оксигемоглобіну, вона є досить стійкою, віддає чадний газ повільно, протягом тривалого часу і лише за умови вдихання чистого повітря. Спорідненість гемоглобіну з чадним газом в сотні разів переважає спорідненість його до вуглекислого газу. Саме тому можливість транспорту кисню різко погіршується, а отруєння чадним газом є небезпечним для життя. У нормі в крові здорового чоловіка міститься 130-160 г/л, а у жінки - 120-140 г/л гемоглобіну.

ЗАХИСНІ ФУНКЦІЇ КРОВІ

ХАРАКТЕРИСТИКА ЛЕЙКОЦИТІВ

Лейкоцити, або білі кров'яні тільця, є повноцінними клітинами, що містять ядро та інші клітинні структури. На відміну від еритроцитів, вони мають здатність до амебоїдного руху, що дає їм можливість виходити з кров'яного русла і функціонувати у сполучній тканині органів. Місцем утворення лейкоцитів є червоний кістковий мозок, а в лімфатичних вузлах та селезінці вони дозрівають. Їх життєздатність становить 8-12 діб. В 1 л крові дорослої людини в нормі знаходиться таке число лейкоцитів: від4 до 9 помножити на 10 (у дев’ятому ступіні) на літр.

Збільшення кількості лейкоцитів понад  норму називається лейкоцитозом, а зменшення нижче норми  - лейкопенією. Розрізняють фізіологічний лейкоцитоз і патологічний. Фізіологічний лейкоцитоз може виникати при інтенсивному фізичному навантаженні (м'язовий лейкоцитоз), при надмірному споживанні їжі (травний лейкоцитоз). Фізіологічним є лейкоцитоз новонароджених. Патологічний лейкоцитоз виникає при запальних та інфекційних захворюваннях. Лейкопенія спостерігається лише при патологічних станах.

ФАГОЦИТОЗ

Велике значення у неспецифічному захисті організму відіграє явище фагоцитозу, яке вперше було описане видатним ученим І.І. Мечниковим. Фагоцитоз (від лат. phagos - той, що пожирає) - це здатність клітин наближатися, захоплювати і перетравлювати чужорідний об'єкт (мікроорганізми, сторонні тіла, продукти розпаду тканин).

Лейкоцитів у крові кілька видів, що відображає лейкоцитарна формула.

 

Здатністю до фагоцитозу володіють такі  типи клітин :

нейтрофіли. Вони належать до так званих "професійних фагоцитів". Основні представники їх – це макрофаги, які  утворюють моноцитарно-фагоцитарну систему фагоцитів. Ця система розміщена у різних органах і тканинах: у сполучній тканині, навколо мембран кровоносних судин, у легенях (альвеолярні макрофаги), в печінці (клітини Купфера). Макрофаги здатні до міграції та цілеспрямованого хемотаксису (перша стадія фагоцитозу). Велике значення для знешкодження чужорідного агента мають фактори, які затримують макрофаги у вогнищі запалення: інтерферон, імунні комплекси, гепарин, глюкокортикоїди. Щоб відбувся фагоцитоз, мікроорганізм повинен адсорбуватися на поверхні нейтрофіла або макрофага (це друга стадія фагоцитозу – прилипання).  Частинка, яка адсорбувалася на мембрані фагоцита, започатковує фазу поглинання (третя стадія фагоцитозу), яка починається з утворення псевдоподій (хибних ніжок) навколо чужорідної частинки. Остання (четверта) стадія фагоцитозу – це є внутрішньоклітинне перетравлення чужорідної частинки і виділення продуктів розпаду за межі клітини.

ІМУНІТЕТ

Імунітет - це спосіб захисту організму від живих тіл і речовин, які несуть на собі ознаки чужорідної генетичної інформації. Розрізняють клітинні та гуморальні механізми імунітету. Завдяки клітинному імунітету відбувається знищення мікроорганізмів та вірусів всередині клітин, а також тих клітин, які внаслідок мутацій стали для організму чужорідними. Реакції клітинного імунітету виконують різні типи лімфоцитів, наприклад клітини-кіллери. Гуморальні механізми імунітету опосередковуються через імунні антитіла (гама-глобуліни), лізоцим, інтерферон, систему комплементу та ін., що знаходяться в крові. Імунітет до інфекційних захворювань можна створити штучно за допомогою щеплень. При цьому в організм вводиться мінімальна доза токсину (отрута, що виробляється бактеріями), який являється антигеном. У відповідь на це введення організм виробляє антитіла. З лікувальною метою використовується введення сироватки крові людей, що перехворіли певними захворюваннями. В такій сироватці знаходяться активні антитіла, які були вироблені раніше проти певних антигенів.

ГЕМОСТАЗ

Система гемостазу забезпечує збереження крові у рідкому стані, запобігає кровотечі і відповідає за структуру стінок кровоносних судин. У разі ушкодження судин завдяки цій системі швидко зупиняється кровотеча. Рідкий стан крові забезпечується рівновагою згортальної (коагулянтної) та антизгортальної (антикоагулянтної) систем.

ХАРАКТЕРИСТИКА ТРОМБОЦИТІВ

Тромбоцити, або кров'яні пластинки, являють собою без'ядерні, бліді формені елементи крові, що мають розміри 2-3 мкм, їх кількість становить від 200 до 400 помножити на 10 (у дев’ятому ступіні) на літр.

Тромбоцити циркулюють у крові і частково знаходяться у депо (селезінці, легенях, печінці). Звідси при потребі вони виходять у  кровоносне русло. Кількість тромбоцитів збільшується під час приймання їжі, м'язової роботи. Основною функцією тромбоцитів є їх участь у згортанні крові (гемо-коагуляція) і припиненні кровотечі завдяки наступним їх властивостям:

по-перше, на мембрані і в гранулах цитоплазми тромбоцити містять біологічно активні речовини, які і призводять до згортання крові.

по-друге, тромбоцити мають здатність прилипати до ушкодженої стінки судини і склеюватися, формуючи таким чином згусток крові.

ЗГОРТАЛЬНА СИСТЕМА КРОВІ Згортання крові - це захисна реакція організму, яка попереджує значну втрату крові. Кров, яка вийшла із кровоносного русла, згортається протягом 3-4 хв і з рідкого стану переходить у драглистий згусток, закриваючи таким чином місце пошкодження судин. Згортання крові - досить складний ферментативний процес, в якому беруть участь тромбоцити і так звані фактори згортання плазми.

Факторів згортання плазми нараховують тринадцять і їх позначають римськими цифрами: І, II, III, .... XIII.

У механізмі згортання крові виділяють три стадії.

 Перша стадія характеризується звільненням тканинної і кров'яної протромбокінази. Тканинна протромбокіназа виходить із мембран пошкоджених тканин і стінок судин, а кров'яна утворюється із мембран пошкоджених тромбоцитів та еритроцитів. Для успішного завершення цієї стадії потрібні іони Са++ і чисельні фактори плазми. Закінчується перша стадія активацією X (десятого) фактора згортання плазми.

У другій стадії білок плазми протромбін за участю протромбокінази, яка утворилась в першій стадії, перетворюється в активний фермент тромбін. Для нормального перебігу цієї стадії теж потрібні іони Са++ . Протромбін утворюється в печінці, а для його синтезу необхідна присутність вітаміну К.

 У третій стадії розчинений білок крові фібриноген під дією тромбіну, що утворився в другій стадії, перетворюється в нерозчинний фібрин. Для цієї реакції теж потрібні іони Са^+ та фактори плазми.

Фібрин має вигляд ниток, що утворюють густу сітку. Під дією тромбостеніну, який виходить із пошкоджених еритроцитів, відбувається ретракція (стиснення) згустка крові. Внаслідок цього згусток не пропускає навіть сироватку крові. Якщо видалити із крові фібриноген, то вона не буде згортатися. Така кров називається дефібринованою. Кров не здатна згортатися і при відсутності іонів Са++ . Попередити згортання крові можна за допомогою лимоннокислого натрію. Така кров називається цитратною і широко використовується для переливання.

 ПРОТИЗГОРТАЛЬНА СИСТЕМА КРОВІ До антикоагулянтної системи належать антикоагулянти, наприклад, антитромбін III, гепарин.

                              «ГРУПИ КРОВІ. ПЕРЕЛИВАННЯ КРОВІ»
    Перші в світі експерименти з переливанням крові відбулися в середині 1600-х
років в Англії. Процедура була вперше проведена між собаками та мала жахливий
вигляд: собаки були зв'язані, і кров передавалась з артерій і вен на шиї через трубки зроблені з гусячого пір'я.
    В 1818 році англієць  здійснив перше переливання крові від чоловіка до дружини. Жінка мала всі шанси померти від післяпологової кровотечі, проте завдяки сміливому експерименту була врятована. Цей випадок  переливання крові закінчився щасливо. Та описані багато чисельні смерті від перелитої крові, бо в цих випадках кров донора була антигеном (чужорідною речовиною) для тих, кому переливали кров.
 1900 р. стає знаковим у медицині, адже в цей час , за що через 30 років отримає Нобелівську премію. Вчення Ландштейнера зумовило науковий підхід до переливання крові від донора (людини, яка дає кров) реципієнту (людині, якій переливають кров).
Цей видатний вчений відкрив принципи сумісності та несумісності крові донора та реципієнта.
     Зараз відомо, що на мембрані еритроцитів знаходяться антигени. Найбільше значення з них мають антигени системи АВО. Саме антигенна специфіка зумовлює групи крові. В системі АВО є  антигени: «А», «В», або «О» - нуль.  («О» -  означає
відсутність антигенів А, В на мембрані еритроцитів).    А та В називаються аглютиногенами.
    В плазмі крові більшості людей існують антитіла: α  (альфа) і β (бета), також є люди в яких відсутні «α» і «β», така відсутність позначається «о»(маленький нуль). Причиною загибелі людей після переливання крові було склеювання еритроцитів у судинах (аглютинація) з наступним гемолізом. Але смерть наступала  в випадках, якщо  аглютиноген «А» крові донора співпадав при переливанні крові з однойменним антитілом α, а аглютиноген «В» крові донора  співпадав при переливанні крові   з антитілом β. Антитіла «α» і «β» називаються аглютинінами. У крові одного індивідуума ніколи не зустрічаються однойменні аглютиногени і аглютиніни. Саме тому треба переливати кров однієї групи.
     Набір аглютиногенів і аглютинінів поділяє людей всього
світу на  чотири групи крові, а саме:
І  група (О) –має "О"-аглютиноген, та- «α» і «β» аглютиніни;
II група (А) - в еритроцитах має аглютиноген А, а у плазмі - аглютинін «β»;
III група (В) – в еритроцитах є аглютиноген В, а у плазмі - аглютинін «α»;
IV група (АВ) – в еритроцитах міститься аглютиногени А і В, а у плазмі аглютиніни відсутні.
Можливі теоретичні випадки переливання крові, коли аглютиногени донора зустрічаються з аглютинінами реципієнта:
Донор  І  групи не має аглютиногену (О) (тобто відсутність антигенів «А», «В»). З якими б аглютинінами при переливанні крові цей «нуль» не зустрінеться (див мал. 6.6 стор 315) – аглютинації не буде, тому що «А» крові донора не зустрінеться з однойменним антитілом α, а «В» крові донора не зустрінеться з β.  Саме тому теоретично донора першої групи називають універсальним донором. Теоретично кров донора першої групи сумісна з  кров’ю реципієнта будь-якої групи крові.
 Донор II групи має аглютиноген (А), якщо перелити таку кров реціпієнтам першої та третьої групи, то «А» крові донора зустрінеться з однойменним антитілом α (див мал. 6.6 стор 315) – буде аглютинація.  Тому теоретично кров донора другої групи сумісна з  кров’ю реципієнта власної та четвертої груп крові.
Донор III групи має аглютиноген (В), якщо перелити таку кров реціпієнтам першої та другої групи, то «В» крові донора зустрінеться з однойменним антитілом β (див мал. 6.6 стор 315) – буде аглютинація.  Тому теоретично кров донора третьї групи сумісна з  кров’ю реципієнта власної та четвертої груп крові.
 Донор IV  має (АВ)- аглютиногени. Якщо таку кров переливати реципієнтам першої, або другої, або третьої груп крові, то завжди буде аглютинація, тому що в будь-якому
випадку «А» зустрінеться з α,  а «В» зустрінеться з β. Тому теоретично кров донора четвертої групи сумісна тільки з кров’ю реципієнта такої ж групи крові.
В приведених випадках слово «ТЕОРЕТИЧНО» означає, що на практиці переливають кров тільки однієї групи, тому що в еритроцитах існує до 400 антигенів, які можуть
спричинити аглютинацію еритроцитів та їх гемоліз. Шок у таких пацієнтів (реципієнтів) називають гемотрансфузійним.
     Крім того, що кров донора та реципієнта при переливанні повинна бути однієї групи – враховують також резус-фактор, який повинен співпадати.  
                                                    РЕЗУС-ФАКТОР
         У 85 % людей на мембрані еритроцитів є так званий резус-фактор. Він визначається наявністю в мембрані еритроцитів резус-антигену «Д»:
якщо він присутній в еритроцитах, то така кров вважається резус-позитивною (Rh+
), а при його відсутності -резус-негативною (Rh~). Якщо резус-негативному індивідууму переливають резуспозитивну кров, то це призводить до розвитку гемотрансфузійного шоку.
Резус-фактор має велике значення для нормального перебігу вагітності. Якщо у резус-негативної матері розвивається резус-позитивний плід, то резус-аглютиногени плода проникають у кров матері, що призводить до утворення у крові матері антирезус-аглютинінів. Зазвичай це відбувається під час пологів, коли порушується плацентарний бар'єр. Перша дитина може народитися здоровою, але при повторній вагітності антирезус-аглютиніни з крові матері через плаценту потрапляють у кров плода і призводять до аглютинації та гемолізу його еритроцитів. При цьому плід народжується з гемолітичною жовтяницею або може навіть загинути
                                                 ПЕРЕЛИВАННЯ КРОВІ
    На сучасному етапі в клініці, коли рекомендації до переливання крові обмежені і зазвичай вводиться (під час операцій, травми) значний об'єм крові, потрібно переливати лише одногрупну кров. Для забезпечення потреб практичної медицини кров'ю широко застосовують донорство. Донорство – це здача невеликої кількості крові людьми для використання її з лікувальною метою. Це не шкодить здоров'ю донорів, а, навпаки, стимулює процеси кровотворення. В медичній практиці для часткового заміщення крові або відновлення гемодинамічних констант використовують переливання кровозамінників. Найпростішим кровозамінником є фізіологічний розчин - це 0,9 % розчин кухонної солі. Він є ізотонічним.
             МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ ГРУП КРОВІ В СИСТЕМІ АВО ЗА
                                    СТАНДАРТНИМИ СИРОВАТКАМИ
На чисту білу площину нанести стандартні сироватки першої, другої, третьої груп крові двох серій. У кожну краплю сироватки кутом чистого скла (кожний раз міняючи) внести у десять разів меншу кількість крові).
За появою аглютинації необхідно спостерігати протягом 5 хвилин, потім
встановити групу крові. Якщо у сироватках І, II і III груп аглютинації немає,
значить це кров І групи; якщо аглютинація відбулася в сироватці І і III груп,
значить це кров II групи; якщо аглютинація відбувається в сироватці І і II груп
і відсутня в сироватці III групи, значить це кров III групи; якщо аглютинація
відбувається в сироватці І, II і III груп, то це свідчить про те, що
досліджувана кров IV групи.